Альвідас Шляпікас

В мене так склалося що після прочитання Бібліотекарки з Аушвіцу, я прочитала "Моє їм'я Маріте", якщо про звірства німців я вже багато чого читала, то тут суцільна біла пляма, я навіть і не задумувалась, а що ж стало з німецькими дітьми, жінками після того, як прийшли радянські солдати, а вони були геть не шляхетні. В мене немає слів… книга хоч і коштує менше 100 грн, але від мене 1000/10.

Анонім

Я дуже люблю навмання читати книги, зачепитися поглядом за обкладинку або душею за назву. В книзі «Моє ім‘я - Маріте» Альвідаса Шляпікаса співпало обидва фактори. З обкладинки на читача голодними очима повними страждання дивиться одна із головних героїнь, представниця так званих «вовчих дітей». Саме так називали німецьких дітей, які бродяжили Литвою після Другої Світової. Як вони туди потрапляли? Їх продавали литовцям матері за кусень хліба, щоб врятувати від голоду решту своїх дітей. Коли ми вивчаємо на уроках історії події того часу, то зупиняємось на капітуляції Німеччини навесні 45го, підняттям «прапору перемоги» над рейхстагом, і щороку на початку травня вшановуємо пам`ять героїв, які захистили країну від фашистів. Ця книга показує нам, що відбувалося потім на території переможених. Автор змальовує у книзі жахи голоду, холоду, розбою і принижень, яких зазнали жінки, старі і діти тих, хто вважав себе непереможними. Читаючи книгу, замерзаєш і постійно відчуваєш голод, тваринний страх і розпач дитячих поневірянь. Саме тому, що головні герої діти - неможливо залишатися байдужим до тексту. Книга заснована на розповідях реальних людей, тих самих «вовчих дітей», яким вдалося вижити і дожити до почтенного віку, поділитися своєю історією про життя у дровітні, поневіряння лісами, зустрічі із співчутливими або підступними людьми. Мені не сподобався фінал книги, вона обривається, як і спілкування автора із прототипом - зненацька і не дуже оптимістично. Однак книгу рекомендую.

Анонім