Александр Троккі

Це темна, сирувата і глибоко тривожна історія, де еротика, вина, байдужість і смерть переплітаються в моторошну сповідь. Це не просто роман — це занурення в свідомість людини, яка втратила емоційний компас, і пливе за течією життя — буквально й метафорично.

Головний герой Джо працює на баржі, разом із чоловіком і його дружиною, з якою заводить роман. Але це тільки верхівка айсберга. З перших сторінок ми дізнаємось, що у воді знаходять мертву жінку, і поступово розкривається, що Джо знав її… і не тільки.

Роман написаний відсторонено, холодно, іноді навіть клінічно, і саме ця тональність викликає найбільше напруження. Джо — антигерой, який нікого не виправдовує й не шукає співчуття. Він сухо фіксує, як занепадає морально, емоційно й тілесно.

Це темний екзистенційний роман, де немає катарсису чи моралі. Тільки людина й її відчуження, світ, що байдужий, і пам’ять, яка гниє всередині, мов тіло в річці.

Ідеально для тих, хто любить Жоржа Батая, Камю, Жене, або взагалі літературу, де психологічна правда важливіша за надію.