Уперше бачу таку кількість зменшено-пестливих назв в одній книзі. Місцями зацикленість на розмірах здавалася мені аж хворобливою: пів книги про те, яка вона манєня, і який він здоровезний, і як вони одне одному пасують... Зате інша половина - це чиста пристрасть.

Стосунки Люсі й Джоша більше нагадували поле бою, поки їй не наснився еротичний сон про нього.
Збентежена своїм сном, Люсі не вигадала нічого кращого, ніж запросити на побачення іншого свого колегу - Джиммі (щоб не лізло дурне в голову, вочевидь). І греблю прорвало: закляті вороги виявились не такими вже й ворогами. Для більшого драматизму, Джош і Люсі ще й претендують на одну посаду, тому розвивати свої нові, не ворожі, стосунки їм доводиться в умовах запеклої конкуренції.
Загалом, історія не надто багата на сюжетні ходи. Зате романтики тут вдосталь.

Я читала цю книгу малееесенькими порціями. І не тому, що хотіла розтягнути задоволення. Попросту, те все здалося мені таким мило наївним, аж трохи нудотним. Рівень милоти місцями так зашкалював, що мало не сталося передозу.

Цей лайтовий трилер - прямо те, що треба!

Там немає якихось бридких чи моторошних моментів, але є, натомість, доволі напружена історія (діло ж бо починається з трупа, ще й бозна-чийого) з неочікуваними поворотами й нетривіальними персонажами.
Кілька разів я ловила себе на думці, що авторка трохи заблукала в трьох соснах: деякі сюжетні лінії мають зовсім нелогічні повороти. Та це добре грає на ефект несподіванки, тож я не скаржуся.

Взагалі, я дуже люблю трохи приджмелених персонажів (тут усі такі🥴), тому ця гра в "злочин і кару" була для мене цікавою.
Єдине, що мені прямо не сподобалось, це "перемикання" з жертви на жертву. Щось я погано собі уявляю ситуацію, коли психопат так просто відпускає свою багаторічну цяцьку у вільне плавання, бо в нього виникла нова симпатія. Він же емпат! Які симпатії?! Він живиться покірністю жертви, контролем над нею.
І кінцівка трохи розчарувала: думала, там буде якийсь екшн, а нє - все пройшло тихо-мирно й без зайвого шуму.

Як для трилера, книга надто спокійна й доволі передбачувана - тут нема моментів, від яких би мороз пішов поза шкірою, але сюжет тримає в напрузі й, місцями, навіть дуже дивує.

Цього разу Міллі вже збагачена досвідом роботи у сім'ях, де жінки потерпають від агресивної поведінки чоловіків, має певну репутацію у певних колах, тому деякі її вчинки не в'яжуться зі славою безстрашної рятівниці. І, якщо мова вже пішла про трилогію, хотілося б трохи ближчого знайомства з головною героїнею. Її образ якись схематичний, зовсім позбавлений конкретики. Єдине, що можна сказати точно - дівчина емоційно нестабільна й страждає від безконтрольних нападів агресії.
Розв'язка, як і в першій книзі, занадто кваплива.

Якщо перша книга брала більше своєю атмосферністю, то тут вся увага на сюжет. А він місцями помітно кульгає.