Якщо в тебе не Сааб, мені нема про що з тобою розмовляти

Одна з найкращих книжок, яку довелось тримати в руках за все життя. Бакман вміє дати картинку і передати весь спектр емоцій. І тут не буде твоїх чи моїх. Вони будуть спільними. Ти і головний герой — одне ціле, поки є слова на аркуші. І нічого страшного в тому, якщо аркуш буде електронним.

Про що?
Уве — непростий чоловʼяга. Зі своїми упередженнями, зі своїми судженнями, зі своїми правилами. Чи легко такого полюбити і пройнятись ним? Можливо. Але на це потребується терплячість і впертість, напевно, навіть сильніша за Уве. Йому 59 років. І він втратив кохану людину. Чи є сенс жити далі?

Враження
Знаєте, мені дуже подобається, як Бакман вміло маніпулює емоціями. З самого початку ми знайомимось з не дуже приємним персонажем — ну просто сварливий дядька і всьо. Поволі дізнаєшся про його життя. Проходиш з ним всі етапи життя. Читається розділ-два-три-чотири — ловиш себе на тому, що просто постійно плачеш. І якби і драми не так багато, а ревеш бєлугой і не можеш зупинитися. 

Є смішні моменти, звісно, тому що життя не може бути постійно сумним або трагічним. Та і плачемо ми не тільки через сумні спогади. В історії і позитивних багато. І дуже зворушливих.

Я не знаю як би я почувався, якщо би втратив кохану людину. І чи мало би життя взагалі сенс після втрати. Просто не знаю. І засуджувати думки Уве не берусь. Просто приймаю.

Насправді, Уве класний. Навіть декілька разів ловив себе на думці, що в деяких аспектах життя ми дуже з ним схожі. І через це дійсно відчувається персонаж частиною себе, а звідти і калейдоскоп емоцій. І саме так, як почувається Уве — від щемящої туги до радості. І якщо на початку книжки хочеться ридати майже постійно, то згодом заспокоюєшся, як і Уве, собсна.

Фінал очікуваний. Це життя. Воно бентежне. Але не безцільне, коли в ньому є дорогі тобі люди. 



Висновки
Прекрасна книжка, яку би я радив кожному. Дебютний роман Бакмана, а такий сильний. Дуже радий, що не сикнув його прочитати, коли чув багато коментарів, що це емоційно дуже важка історія, від якої неможливо зупинитись лити сльози. Воно-то частково так і є, але і не постійно. В історії багато позитивних емоцій і жартів, і кумедних ситуацій, і того, за що можна пишатися Уве. Історія і вчить, і заспокоює, і кладе руку на плече і промовляє: Все буде добре. Просто відкрий серце.

ЗІ
Єдине за шо не можу похвалити себе — дуже довго її читав. 6 днів для такої книжки — забагато. Тут навпаки треба — прочитати за пару-трійку днів, поки конект з персонажем дуже міцний. І все одно я в захваті!

Не так огидно, як хотілося б😁

А інакше і не скажеш. Я трішки більшого очікував, ніж виявилося насправді. Не забігатиму наперед.

Про що?
Тейт переїжджає в нове місто, де живе її старший брат. Він працює пілотом, часто його не буде дома. І це найкращий спосіб співіснування, коли всі спогади про брата, що вона для нього всього лише маленька сестричка, яку треба оберігати.
В новому місті доведеться не тільки продовжити навчатись, а ще й знайти роботу, житло, можливо і вдасться знайти і кохання.

Враження
Початок досить непоганий. Відчувається стиль Гувер. І сприймається позитивно. Я би навіть сказав, що за атмосферою нагадує «9 Листопада», навіть вібрації від Тейт такі самі надходять. Пару кумедних сцен, і всьо, ми вже повністю в оповіданні. Описано все чітко і зрозуміло, картинка є. Достатньо реальна картинка. Мені саме це і подобається в книжках Гувер. Не доводиться перетравлювати якийсь час події, шоб почати їх відчувати — з перших же кроків — за це лайк.

І от зустріла вона його. З вавкой в голові. І в неї вавка. Оба ранєниє олені хотят кохати, але шось не клеїться. Ну ви потім самі зрозумієте чому не клеїться. Оповідання в нас будується з декількох сторін. Вона — сьогодні. Він — шість років тому. Нам доведеться дізнатись його історію, шоб нарешті зрозуміти і всьо понять-прастіть.

Але якось це довго, ю ноу. Хочеться, шоб більше динаміки було. І начебто її і так достатньо, але тільки в самих стосунках персонажів. Дайте більше матчастини!!! Я хочу розуміти шо і до чого. Чому я крінжую більше, коли хочу співчувати?

Знову співзалежність. Знову купа питань, на які ні в кого немає відповідей. Знову ми про все дізнаємось аж у самому кінці. Хоча тут варіантів сюжетних ліній я бачу достобіса.

Я ще хотів додати, що не розумію якого чорта чуваки з баблом (та навіть і без нього) не йдуть лікувати свою голову (поки не дізнався якого року реально був реліз). Ніхто не хоче читати про екологічні стосунки? Можливо. Особливо в 2014 році про це ще мало говорили. Але ж не в західному просторі. Це для них норма, то чому не інтегрувати адекватне ставлення до себе? Я не розумію. Тим паче, що іншу драму в цих декораціяї можна легко прописати. 



Висновки
Інші роботи Гувер мені набагато більше сподобались. Я думав, що це реліз останніх років, поки не дізнався, що світова премʼєра була ще в 2014 році. Хотів би поставити їх «3», але тільки через те, що роман морально застарілий для нашого часу, поставлю йому «4». Гувер після цього написала декілька більш класних книжок. «Огидне Кохання» — проходняк на разок, якщо нічого читати взагалі. А надії були.