Як справжня поціновувачка книг Колін Гувер, я завжди готуюся до сильних емоцій, і «Спогади про нього» не стала винятком. Це історія, яка стискає серце, змушує співпереживати, злитися, плакати й усе одно продовжувати читати, бо відірватися неможливо.

У книзі багато болю — несправедливість, засудження, розчарування, непорозуміння, що роками накопичувалися й перетворилися на величезний клубок недомовленостей. Герої роблять помилки, втрати здаються непоправними, а шанс на виправлення — примарним. Але навіть у цій темряві є місце для світла: надії, любові, зцілення.

Ця історія про те, що другий шанс не завжди дається легко, але якщо боротися за нього — можна знайти щось справжнє й безцінне.

«Відьми з Варде» — це книга, яка робить боляче. Боляче за жінок, яким не можна було танцювати, сміятися, радіти життю. Яким не можна було просто жити спокійно, не боячись, що їхній кожен крок чи погляд може стати причиною звинувачень, тортур і смерті.

Але ще болючіше стає, коли усвідомлюєш: це не вигадка. Це історія, заснована на реальних подіях, на справжніх жіночих долях, зламаних під час полювання на відьом у Норвегії. Читаючи, я до останнього сподівалася на справедливість, на світло, на порятунок. Але чим далі перегортала сторінки, тим сильніше стискалося серце, бо з кожним розділом ставало лише гірше.

Ця книга залишає по собі гіркий післясмак і важкий осад. Вона змушує не просто співпереживати, а відчувати страх, безвихідь, несправедливість так гостро, ніби це відбувається тут і зараз.

«Зимове сонцестояння» Розамунди Пілчер залишила в мене надзвичайно тепле й затишне враження. Це одна з тих історій, що огортають тебе, наче м’який вовняний плед, і змушують забути про суєту навколишнього світу. Я читала її й ніби поверталася в зиму свого дитинства — ту, справжню, коли снігу було по коліна, а дороги замітало так, що здавалися відрізаними від усього світу. Саме ця атмосфера книги допомогла мені хоч трохи компенсувати безсніжну зиму.

Шкода, що не почала читати її перед Різдвом — вона ідеально пасувала б до святкового настрою. Це історія про біль втрати, про горювання, але водночас і про зцілення — зцілення теплом люблячих людей, добрими сусідами, затишними вечорами біля вогню та спільними застіллями, наповненими світлом і душевністю. Це книга, що дарує надію, нагадуючи: навіть після найтемніших часів завжди приходить світло.