Більше шістдесяти років відділяють нас від весни 1945-го. Багато що осмислено, багато написано про окупацію та руйнування Києва, про трагедію Бабиного Яру та сто тисяч киян, загнаних до німецької неволі. Історики вже склали цілісну картину життя Києва того трагічного періоду.  Говорячи словами поета: “Большое видится на расстоянии”.

Але чим далі події війни, тим менше шансів розібратися в деталях та відновити конкретні факти та епізоди, оскільки все менше лишається людей, які можуть це зробити, спираючись на власні спогади та досвід. При цьому по закінченні шести десятиліть продовжують з’являтися все нові й нові документи, не оприлюднені раніше в силу різноманітних причин. До таких свідоцтв відносяться фотографії з особистих архівів рядових німецьких вояків, які довгі роки зберігалися в сімейних альбомах і не могли бути опубліковані раніше. Це не постановочні фотографії, що пройшли цензуру, а історично достеменні свідчення безпосередніх учасників подій.

Тепер, коли жахи війни стали надбанням історії, закінчилося протистояння ідеологічних систем, перестала працювати радянська пропагандистська машина, ми змогли отримати унікальні фотосвідоцтва. Книга відомого історика, науковця Музею історії Києва Дмитра Малакова базується на раніше невідомих знімках, зроблених німецькими військовими – фотографами-аматорами в окупованому Києві. Книгу доповнює кольорова копія німецької карти Києва 1943 року. На викадровках з карти нанесені позначення будинків та місцевостей згаданих у книзі.