Книга «Хрещатик — комунікатор між часами» присвячена Головній вулиці і площі не тільки столиці, але і всієї України. Розглядаються історія, примусові трансформації Хрещатика у 1930-х роках; перипетії конкурсних змагань 1940-х років стосовно пошуку кращих концептуальних рішень повоєнного розпланування і стилістичних орієнтирів, досвід відбудовчих робіт.
Окремим розділом представлено десять архітектурних есеїв повоєнного Хрещатика, в яких розкривається зашифрований авторами зміст створених архітектурних форм.
Виразна мова архітектурних форм втілює ідеї та наміри автора, передає певні смисли та суспільні ідеали. Архітектура, на думку Клода Леду, — це завжди текст, який архітектор має написати, а глядач — прочитати.
Культурна концепція національного відродження є відображенням національного самоствердження в умовах відсутності власної державності, і впродовж ХХ століття Україна пережила три хвилі національного відродження. Перша хвиля була часом створення художніх моделей сучасного мистецтва із чіткими національними характеристиками. Михайло Бойчук розробив власну художню концепцію, що ґрунтується на ідеї Храму з його синтезом дійства, співу та образотворчого мистецтва. Георгій Нарбут тяжів до класицистичних творів та протиставляв їх художньому бароко, а Григорій Павлуцький ввів у обіг термін «українське бароко». Хрещатик 1940-1950-х років відображає третю хвилю українського національного відродження у ХХ столітті та світовий стиль ар-деко.
У книзі викладено також наслідки публічного усвідомлення подій Революції Гідності у вигляді результатів двох Міжнародних архітектурних конкурсів 2015–2018 років.
Котолог
