Марія Примаченко є знаковою постаттю для української культури, однією з її ікон. Енергетика її творів органічно поєднала кольори народного мистецтва й прадавні фольклорні міфи поліської землі. Однак, за висловом директора Хорватського музею наївного мистецтва в Загребі Владіміра Црнковича, в Марії Примаченко очевидним є "переростання того колективного, традиційного й анонімного вираження в надзвичайно індивідуальне – а саме це є тими чинниками, які її виокремлюють із світу народного фольклорного мистецтва і які її вводять у сферу наїву.
Це особливо виявляється, коли вона піддається чистому мистецькому натхненню і численними простими плоскими і прозорими колористичними лініями наповнює і ритмічно оживлює прості площини картин, чим подекуди сягає і самої межі абстрактного вираження. Саме це є причиною того, чому її творчість як явище, крім мистецьких цінностей, має і велике теоретичне значення".
