Спочатку було створено плаский світ, шостого дня — креативну людину, а сьомого — скасовано заборону на працю.

Книжка бельгійського соціолога культури Паскаля Ґілена «Креативність та інші фундаменталізми» (2012) побудована як восьмиденна подорож, що розгортається між кінцем 1980-х і початком 2010-х років, у якій Ґілен розглядає суспільний контекст креативності. Як креативність стала «вимогою сьогодення», і чи здатна вона не вихолощитись у власній надмірності після того, як із поля культури проникла в економіку й політику?

У книжці Ґілен говорить про креативність на трьох рівнях: індивідуальному, інституційному й загальносуспільному, а також вступає в діалог із Славоєм Жижеком, Петером Слотердайком і Алессандро Барікко. Влучним метафорам, якими ці автори описують сучасність, Ґілен прагне надати конкретики соціальних ситуацій.