Було собі село Вавилон і жили в ньому люди. Люди ті були різні, як і всюди: працьовиті і не дуже, заможні і бідні, красиві і закохані, розбійники і хулігани. І навіть свій філософ у них був, Фабіяном його звали. Як і його вірного супутника цапа.
І Земляк зумів описати своїх вавилонян так, що вони стали як рідні. І не значить це, що кожен подобається, бо ж і серед родичів різні є. Але відчуття, що добре знаєш їх, є. Ще б пак - такий об'ємний текст. Як ниточки переплітаються розповіді то про одного, то про іншого з мешканців, про їхню взаємодію і те, що приховували від усіх. Та що приховаєш у селі?
Книжка вміщає два романи - "Лебедина зграя", про жителів села Вавилон, і "Зелені млини", про однойменне село, де діють як нові , так і уже знайомі персонажі. Починається розповідь від імені хлопчика про родичів і сусідів, а під фінал хлопець уже у війську.
Про які часи йде мова?
Перед нами українське село у радянські часи. Починається ще у двадцятих і йде далі, через розкуркулення, формування колгоспів, голод, другу світову і німецьку окупацію.
Тут і про комуни, і про спротив більшовикам, і про голод згадується. Тут не буде сміливої критики влади, але і нема популярного у ті часи пафосу і возвеличення радянського ладу.
Земляк зосереджується на особистому житті героїв і впливу на нього зовнішнього світу.
Тут достатньо конфліктів і навіть трагедій, бо це про життя українського села у двадцятому столітті. Це ті часи, коли забирали нажите важкою працею предків і в будь-який момент могли розстріляти. Та люди не просто вижили: вони закохувалися, зраджували, сварилися, будували, вчилися, трималися за свою землю і своїх людей. Як у Вавилоні, тут змішалося все: і вирували пристрасті, і народжувалися діти, і злітала гойдалка...