Роберт Сапольскі

Нові відгуки

Книга розповідає про стрес: що це таке, як і чому виникає, яке значення для виживання має як реакція організму на небезпеку та як можна мінімізувати негативні наслідки стресу. Книга пояснює, які є фізичні та психологічні стресові чинники, як короткочасний і хронічний стрес впливає на організм людини, та як прямий чи опосередкований вплив залежить від інтенсивності стресу в короткостроковій та довгостроковій перспективах, чому за певних умов стрес є корисним і має позитивну дію, а за інших умов шкодить, і де пролягає ця межа. В другій частині книги розглядаються індивідуальні особливості реакції на стрес в залежності від способу життя, темпераменту й характеру, а ще методи управління стресом. В щоденному житті є безліч ситуацій і речей, які провокують стрес. "Для переважної більшості тварин на цій планеті стрес є короткочасною кризою, після чого настає кінець або стресу, або життя." Надмірний довготривалий стрес підвищує ризик появи цілого ряду захворювань та хворобливих станів, зокрема: діабету, гіпертонії, серцево-судинних захворювань, остеопорозу, порушення репродуктивної функції та пригнічення імунітету, проблем зі сном, пам'яттю та ШКТ, депресії тощо (проте, зв'язок тут аж ніяк не прямолінійний і зовсім не однозначний). "Під час критичної ситуації організм цілком доцільно зупиняє довгострокові процеси, що вимагають великого обсягу ресурсів. Якщо на ваш будинок суне торнадо, це не найкращий час для перефарбовування гаража. Відкладіть виконання проектів, розрахованих на довгострокову перспективу, допоки не впевнитеся, що ви маєте таку перспективу." Стресові реакції тіла достатньо добре справляються з гострими фізичними кризами та хронічними фізичними навантаженнями. Проте не менш серйозними є соціальні та психологічні потрясіння: "Ми, люди, живемо достатньо добре й достатньо довго і є достатньо розумними для того, щоб створювати найрізноманітніші стресові ситуації просто в себе в головах." Серед ситуацій, що провокують стрес, є такі, яких ми можемо уникнути, а є й такі, що знаходяться поза межами нашого контролю. Одні з них можна назвати реальними, а от деякі лише ми самі робимо проблемою. Проте, в будь-якому випадку вони викликають стресові реакції організму: "Коли ми сидимо й думаємо про речі, які вганяють нас у стрес, ми вмикаємо ті самі фізіологічні реакції у своєму організмі, проте якщо ми будемо викликати їх на постійній основі, вони можуть мати катастрофічні наслідки." "Relax, take it easy!" 🎶 - тепер постійно згадую цю пісню, коли хочеться псіханути через пролитий чай, розкидані по всій кімнаті дитячі іграшки чи коли малюк відмовляється від супу на користь печенька ("Батьківство - це найдієвіший спосіб стати невротиком, оскільки ви змушені думати про наслідки кожної своєї дії, думки або помилки." 🙂), ще один похмурий дощовий день, коли голова відмовляється включитись в робочий режим, або довгий список справ, якому здається немає кінця, якісь безглузді нав'язливі думки чи ірраціональні тривоги, чи ще щось, що дратує чи виводить з рівноваги. Усе це створює стрес для організму, проте доведено, що критичність реакції організму на нього великою мірою залежить від нашого ставлення до стресової ситуації та таких психологічних параметрів як контроль, передбачуваність, соціальна підтримка та виміщення негативних емоцій. Тепер я, до речі, чудово розумію, чому година-півтори занять у спортзалі не виснажують, а навпаки дарують полегшення і задоволення після напруженого дня на роботі. Також я зрозуміла, що не варто відмовляти собі у великих чи маленьких радощах незважаючи ні на що. Романтичний вечір з коханим, пікнік з друзями на природі чи ігри з дітьми, чашка чаю/кави з печивом у перерві між нарадами, прослуховування музики чи читання цікавої книги, довгоочікувана сімейна подорож чи просто приголомшливий краєвид з вікна, коли призахідне сонце забарвлює вечірнє небо в неймовірні кольори - усе це здатне суттєво покращити настрій та розслабити, позбавляючи стресу та згладжуючи його наслідки. Книга є цікавою, зрозумілою, науково-обґрунтованою, супроводжується численними прикладами (на зебрах і не тільки 🦓) і написана не без гумору. Я згадала у відгуку лише дуже незначну частину тем, що розглядаються, та висновків, що виникають після прочитання. Дуже її рекомендую, адже навряд чи існує хтось, хто зовсім не зустрічається із стресовими ситуаціями у повсякденному житті. Мені ця книга виявилась надзвичайно корисною 🧘🏻‍♀️.

Анонім

Чи є серед нас істинні альтруїсти, чи ми робимо гарні вчинки з егоїстичних мотивів? Чи народжуються серійними вбивцями? Чи впливають на нашу поведінку травматичні події дитинства? Всі ці аспекти на прикладах поведінки наших найближчих родичів — приматів, а також аналізуючи будову нашого мозку та гени, досліджує професор біології Роберт Сапольскі у своїй книзі. Чому варто прочитати: хоча автор не дає однозначної відповіді на питання у заголовку, адже її просто-таки не існує, він вдало розкладає по поличках всі фактори, які на це впливають та пояснює, як кожному з нас можна вчиняти правильно та утримуватись від поганого (звісно, якщо у вас все гаразд із мозком). Чому не варто: іноді зустрічається складна наукова термінологія, яка може відволікати від основної оповідної лінії. Але зайва лекція з біології ніколи не завадить)

Анонім

«Біологія поведінки» — не з тих книжок, які читаєш за тиждень, я читала її протягом 4 місяців. Книга пронизана міждисциплінарністю. У ній є місце і для когнітивної науки, і для історії, і для зоології. Основна ідея полягає в тому чому ми поводимось так, як поводимось — пояснюючи це від мілісекундної реакції до глибин еволюції. Особливо запамʼяталася історія з рибками — чорні гіпоплектруси, які формують пари й по черзі змінюють стать, адже бути самицею — метаболічно дорожче. Якщо хтось із них «махлює», відмовляючись перетворюватися на самицю, інша рибка теж лишається самцем — до відновлення «соціальної совісті». А ще, наприклад те, ми не походимо від шимпанзе. У нас із ними спільний предок, що жив близько п’яти мільйонів років тому. І з того часу шимпанзе так само еволюціонували, як і ми. Це книга, яка не дає простих відповідей, бо, як говорить сам автор: «Про складні речі потрібно думати комплексно». І саме за це я її найбільше ціную.

Анонім