"Остання зупинка" — це роман наповнений вайбами квірного Нью-Йорку, 70-х, американського метро (уявіть найпристойніший потяг, який там тільки може бути), подорожами в часі, оладками та міні розслідуваннями. У моїй голові все виглядало приблизно ось так👆🏻
Історія хороша, смішна, мила, романтична. Але... Є одне невелике "але", і воно полягає в тому, що ця історія не викликала в мене сильних емоцій. Я хотіла чогось life changing, і не отримала😔
Мені тут дуже не вистачило оповіді від першої особи. Я ніколи не звертаю на це уваги, але тут це прямо просилося. Я весь час забувала, що це від третьої особи, і коли бачила "Оґаст сказала, Оґаст зробила", мені так і хотілося, щоб це було "я сказала, я зробила".
Зловила один інсайт на рахунок деяких американських авторів. Я задовбалася від: "Вона одягнула взуття від бренду "Тьотя Мотя", взяла свій айфон 16, спустилася ліфтом до кафе "Шпіглі міглі" і замовила там мілкшейк "Бабульді" зі своїм улюбленим сиропом фірми "Сиропіно", бо тільки такий сироп вона любить. І ось відкрилися двері, завішані плакатами гурту "Супер рок старс", які у 1980 випустили свій легендарний сингл "Рок віл невер дай", і всередину зайшов її друг у футболці від "Сакі макі", яку він купив у секонді "Фешн спешн" за 5 доларів." ГОСПОДИ ПОМИЛУЙ! Тільки Кінгу я таке пробачаю. В мене перенасичення власними назвами після книг "Остання зупинка" та "Кохання". Ось чому я люблю фентезі в а-ля середньовічному сетингу.
Тож, по оцінці 7, можна зрозуміти, що історія хороша, багато погано про неї не скажеш, круті герої, соковита любовна лінія, але все це не потрапило у сердечко. + фентезійний елемент трохи недолугий, як на мене.