Джей Крістофф

Чудове фентезі. Я вловила вайб Макової війни та Скляного трону.
Єдине, що мені не сподобалось це те, що спочатку ввели дуже багато учнів і коли хтось помирав, було абсолютно все одно, бо ти в принципі вперше дізнавався їх імена. А нащо вони? Просто щоб були.
Примітки автора мені сподобалось, було відчуття ніби він сидить біля тебе і пояснює як і що влаштовано, а іноді взагалі відходить від контексту і розповідає щось рандомне.
Гарно прописана світобудова, але все одно хочеться більше.
Окремий пунктик в моєму списку - це матюки. Їх було рівно стільки, скільки треба і саме там, де потрібно. Не скажу вже скільки разів я хіхікала коли читала.
Кінцівка шокувала, такого я не очікувала. Мені сподобалось, що я нічого не розгадала. І навіть не підозрювала нічого з того.
Звичайно, я буду читати продовження. 10/10

Друга частина була така ж цікава, як і перша. Мія все більше нагадує мені Аеліну (ну не можу я це перебороти).
Але кінцівка - а що це взагалі було? Терміново треба продовження.
📌Я не зовсім очікувала, що Мії будуть подобатись дівчата. Всім серцем хотіла побачити її стосунки з Фуріаном (раз з Тріком не вийшло), а його злили (хочу плакать). Їх хімія, хоч і викликана їх здатностями, була така класна, мені так це подобалось. І в кінці вони наче поладнали, але він теж був якийсь проблемний і з своїми заскоками.
Пан Добрик і Затьмара чудові

11/10. Однозначно одне з найкращого прочитаного за все життя.

Класно прописаний світоустрій та герої. Гг викликає емоції та співпереживання (!). Манера написання Крістоффа ...я навіть не можу словами передати, вона така соковита, що я закинула позначати якісь красиві цитати стікерами практично відразу, бо вони скрізь. Коментарі автора – то взагалі прекрасна родзинка цієї книги.

Єдине, єдине що: перші сторінок 100 трошки нуднуваті, але потім🔥Ця атмосфера темного "Гоґвортсу" та нешаблонні дії підкупляють. Купа класних деталей та відсилок по всій книзі, і коли вони через певний час складаються до купи, то чисто сидиш: 👁🫦👁
Останні сторінок 200 я проковтнула за пів дня, ловила щелепу, ловила очі, махала руками і вела емоційний монолог зі стіною.

Якщо вам подобається темне фентезі, то однозначно рекомендую для прочитання!

Цікава та легка наукова фантастика з прибульцями, космічними кораблями та змовами. Команда героїв схожа чимось на персонажів з Вартових Галактики: калоритні, прописані, веселі професіонали в своїй сфері, зі своїми тараканами в голові та складним характером.
Дуже чекаю продовження цієї трилогії

Читати «Безніч» Джея Крістоффа — це ніби стрибнути в бурхливу річку, повну небезпек і таємниць, де кожен поворот змушує серце битися швидше. Ця книга про Мію Корвере, дівчину, яка втратила все і стала ученицею в школі вбивць, щоб помститися за свою сім’ю, захопила мене з першої сторінки. Вона сповнена пригод, темних секретів і почуттів, які гріють душу, навіть коли навколо лише кров і тіні. Але іноді історія здавалася занадто драматичною, а деякі моменти — трохи передбачуваними.

Мія — це героїня, яка одразу стала мені близькою. Вона смілива, але в її очах ховається біль, і це робить її такою справжньою. Я захоплювалася, як вона вчиться в Багряній Церкві, де кожен урок може стати смертельним, і як вона бореться зі своїм минулим. Її тіньовий супутник, Містер Добряк — кіт, який не зовсім кіт, — додає історії тепла. Його саркастичні слова змушували мене усміхатися, ніби він був другом, що завжди поруч. А коли Мія відкриває свої темні сили, я ніби бачила, як тіні танцюють навколо неї, і це було так захопливо!Хоча в книзі немає прямої історії кохання, я відчувала романтику в тому, як Мія спілкується з іншими. Її стосунки з Тріком, хлопцем із Церкви, — це іскри, які спалахують у темряві. Вони разом проходять через небезпеку, і їхні погляди, повні довіри й страху одне за одного, змушували моє серце тріпотіти. Я уявляла, як між ними могло б розквітнути щось більше, якби вони мали час. Ще мені сподобалася дружба Мії з іншими учнями, наприклад, із Ашею. Їхні спільні моменти, коли вони підтримують одне одного, були як промені світла в цій темній історії. Це не кохання, але почуття, які вони ділять, здаються такими ніжними й важливими.

Світ «Безнічі» — це щось неймовірне. Я уявляла собі Ітрейську республіку з її містами, що стоять на кістках богів, і Багряну Церкву, де кожен коридор ховає смерть. Описи боїв такі яскраві, що я відчувала, як мечі дзвенять, а кров бризкає.
А ще примітки автора, які розповідають про світ, додавали історії магії, ніби я сама ходила цими вулицями. Це робило книгу особливою, ніби я була частиною пригод Мії.

Але не все було ідеально. Іноді книга здавалася занадто похмурою, особливо коли Мія стикалася з жорстокими випробуваннями.

Сцени в Церкві чи битви в кінці були такими напруженими, що я почувалася пригніченою, ніби автор хотів зробити все ще страшнішим.

Також деякі повороти сюжету були не такими несподіваними, як я сподівалася. Наприклад, я здогадувалася, хто може бути зрадником, і це трохи зменшило захват.

Хотілося б більше сюрпризів і, можливо, трішки більше ніжних моментів між героями, щоб урівноважити темряву.

«Безніч» — це книга, яка змусила мене переживати кожну мить разом із Мією. Вона про хоробрість, про друзів, які стають сім’єю, і про почуття, які горять, навіть коли світ палає. Я відчувала її гнів, її сльози й її надію, ніби це було моїм. Ця історія — як зірка в темному небі, яскрава й колюча.
Це книга, яку я хочу перечитати, щоб знову відчути цей вир пригод і тепла.

А ще я назавжди фанат Nebo BookLab publishing

Коли я взявся за «Безніч», перше, що вразило — це атмосфера. Джей Крістофф створив світ, який одночасно манить і лякає: темне фентезі, де кожен крок Мії Корвере просякнутий болем, помстою і магією.

Історія юної дівчини, яка втрачає все і обирає шлях вбивці, щоб повернути справедливість, затягує з перших сторінок.
Її внутрішня боротьба, саркастичний не-кіт Містер Добряк і школа Багряної Церкви, де кожен урок може стати останнім, — усе це тримає в напрузі.
Мені сподобалося, як Крістофф поєднує жорстокість і поезію. Описи боїв — криваві, детальні, але не відштовхують, бо вони гармонійно вплітаються в сюжет. А от деякі сцени сексуального характеру, особливо на початку, здалися трохи зайвими — вони більше шокують, ніж додають глибини. Проте це не затьмарило загального враження. Мія — не просто героїня, вона жива, зі своїми страхами і надіями, і за неї хочеться вболівати.Примітки від автора — окремий плюс. Вони додають гумору й допомагають краще зрозуміти світ, хоча іноді відволікають від основної історії. Сюжет не провисає, кожна глава підкидає нові таємниці, а магія Мії розкривається поступово, залишаючи бажання швидше взятися за наступну книгу.


Рекомендую «Безніч» тим, хто любить темне фентезі з сильними персонажами і не боїться крові на сторінках. Але якщо ви чутливі до відвертих сцен, будьте готові до кількох провокативних моментів.

"Якщо не бачиш свої кайдани, яка тобі користь від ключа?"
"...А нащо витрачати розум на тих, кому його забракло..."

"Богоділ" - друга частина серії «Хроніки Безночі». 
Читала її я після піврічної перерви від першої книги, і звичайно я половину героїв позабувала, пам'ятала як закінчилася перша книга і декілька персонажів... але автор зробив у цій частині список персонажів для таких, як я😅 і трішки допоміг пригадати. Сподіваюся заключна частина "Хронік Безночі" мені потрапить в руки швидше😁
І так я її буду читати, це точно! Адже автор пише захопливо! Не дозволяє розслабитися та інтригує!
Море крові, безжальні битви, помста, жага і крихта "любові", яка проявляється хтивістю...
Змішані почуття у мене виникали при читанні! Огида, жаль, ненависть, шок, переживання!! Це був спектр емоцій, який практично змушував мене читати далі!!!
Матюки у тексті фігурують і далі, я так розумію, що автор цим передає емоції персонажів і цим відштовхує, а можливо і притягує читача... тут є якісь змішані відчуття... сама не можу визначитися, до яких я відношуся🤭
Іще одне, я б дуже хотіла подивитися фільм (серіал) знятий за мотивами цих книг!!!

Багато різноманітних героїв, але ти не плутаєшся хто є хто. Кожна глава написана від лиця іншого, що я люблю. Якщо захочете вгадати, хто з ким буде мутити — не спішіть ;)
Хоча я і не дуже люблю даний жанр, читати про космос і майбутнє було досить легко і цікаво.
Сарказм і жарти справді змусили посміхнутись і деколи посміятись)
Однозначно хочу прочитати продовження.

Що ж, оцінки не буде, кинула на 326 ст, більше не можу це читати. Але частину яку я прочитала оцінила б у 2/5⭐️ (можете не брати до уваги, якщо вам так хочеться, все ж я не дочитала)

Що ж, чи бачили ви негативні відгуки на цю книгу? Якщо ні, то буду вашою першою🤣🤣🤣 ок, жарти геть!
Мія Корвере - дочка революціонера, чиє повстання провалилось. Батька повісили, матір і брата-немовля закрили в такому собі Азкабані місцевого розливу Філософському камені (аргументація для цієї назви десь така ж як у чоловіків чому вони називають вбиральню кабінетом або кімнатою роздумів). І ось Мія, 10 річна дитина вирішила мстити, хоча не впевнена, що діти розуміють концепцію цього слова, але нехай це буде художнім допущенням.
Тримайте в голові те що читання субʼєктивне, тому почнемо:
1. Як я вже зазначала у відгуку на Знищ мене - я цілковито ненавиджу безсенсовні метафори. Пишномовство і прикрашення тексту обʼємними метафорами гарно в міру, Крістоф тої міри не баче. Так, є доцільні, і в якійсь мірі смішні, саркастичні, влучні вислови, але їх менше ніж мені б хотілось. Ми звісно можемо колупатися у словах і шукати там якийсь глибокий сенс, але я хочу захопливий сюжет, а не займатись нятягуванням сови на глобус. І перед тим як мене звинуватять в тупості, та не здатності зрозуміти глибину задуму, я нагадаю вам про субʼєктивність читання. На мою думку книгу роблять крутою сюжет, світобудова, персоналіті героїв, а не саркастичні коментарі автора у зносках типу «не переживай якщо ти не достатньо розумний, я тобі все поясню»
2. Зноски! Та на Бога, наскільки вони по вашому мають бути великими? Після першої третини книги я перестала їх читати, плювати якщо я щось там втратила! Зноска яка займає більше ніж пів сторінки це безглуздо. (А я ще за це сварилась на Вавилон, та він і поряд не стояв). Якщо у тебе не виходить органічно вписати світоустрій у основну історію, а замість цього ти робиш таке, то або довше попрацюй най історією, або викинь ті деталі, які не вписались у сюжет! В книзі і так дивна лінія розповіді, яка йде в двох часових проміжках, від третього обличчя, і ще від Мії, я не потребую саркастичного голосу який ламає четверту стіну, щоб… Гадки не маю нашо це зробили.
3. Очевидно деякими метафорами Крістоф пишався настільки, що повторював їх кілька раз за оповідь.
4. Цілий розділ ми витрачаємо на розмови про зовнішність та сексуальне бажання (нагадую Мії 16, чому не можна було зробити персонажку дорослою 🤷🏻‍♀️), але на особливий талант - тіні Мії за 327 сторінок ми не знайдемо часу поговорити. Вона навіть не намагається розібратись, звісно бюст для вбивці важливіший.
Плюсом для мене є тільки те, що я не витрачу ще +- 1400 на те щоб купити у неба інші дві частини. Я з цією серією все, чесно, мені навіть не цікаво чим там все закінчиться 🤷🏻‍♀️

Я її недочитала..В книгах перш за все я люблю емоції, я хочу відчувати щось подібне тому, що відчувають головні герої книги, співпереживати їм, сміятись разом з ними..хоч щось 😩

За 316 сторінок (із 456) я не відчула нічого, окрім роздратування.

Багато чого тут я не розумію, не можу до кінця відтворити в своїй уяві події з книг. Мені жоден з персонажів не припав до душі, за ці 316 сторінок був лише маленький натяк на якісь почуття одної персонажки до іншого і все, це якісь 0,05% напевно з прочитаного. А багато хто казав що тут є любовна лінія. Проте я її майже не відчула.

Через кожні 2-3 глави я ловила себе на думці що хочу кинути цю книгу.
Те, що кожна глава від різного персонажа написана, дуже збивала мене з пантелику. Тільки от якийсь поворот сюжетний і хочеться дізнатись що ж далі, а потім нас перекидують на іншого персонажа, з ким відбувається щось інше і це особисто мене дратує.

Книга ця не є поганою! Всесвіт тут взагалі-то цікавий. Вона просто не підійшла мені, на жаль. Я на неї мала якісь сподівання, бо один з авторів Крістофф, а його книги «Хроніки Безночі» я обожнюю.

Джей бісів геній, я не стомлюся це повторювати! Книга просто ∞/10💘
Так крутити сюжетом, так гармонійно розвивати і розкривати сюжет та персонажів це просто дуже майстерно, якщо шукаєте якісне жорстоке дарк фентезі, то вам сюди, однозначно найкраще (поки) фентезі особисто для мене, вартує кожної хвилини, таку бурю емоцій при прочитанні (особливо в кінці книжки) у мене ще не викликали. Дуже пропрацьований та деталізований світ, реальні, живі персонажі

Це чиста насолода. Обожнюю, як пише Крістофф: гумор, сарказм, пікантність та багато крові ❤️‍🔥

Попередню частину трилогії я читала понад 2 роки тому, і не дивлячись на це читання стало ще цікавішим.

В цій частині ми бачимо зростання Мії, здається вона робить нелогічні вчинки, але-але не все так однозначно. Дівчина стає гладіатієм і приймає участь у випробуваннях не на життя, а на смерть.
Попередній вишкіл в Багряній церкві та додаткові тренування дають можливість заявити про себе та стати «Вороною» про яку ходять легенди. Також продовжується сюжетна лінія помсти та зʼявляються герої з першої частини книги. Окрема родзинка - це діалоги з Паном Добриком та Затьмарою 🤍

Оповідь ведеться у двох часових проміжках, також в кінці є бонусний розділ від автора про альтернативний початок історії 🤩

присутня ЛГБТ лінія.

Однозначно потрапить у топ року!