Алікс Герроу

Враження від готичного фентезі, яке трохи не дотягнуло…
Книга, яка одразу привернула увагу: готична атмосфера, старий похмурий будинок, оповитий містикою, загадки й темна магія — звучало як ідеальне потрапляння в мій настрій. Але, на жаль, прочитане залишило більше розчарування, ніж захвату.
Сюжет подається важко. Було складно вчитатися, уявити собі простір, у який потрапляють герої. Описів багато, але вони не створюють живої картинки, радше навпаки — затягують і розмивають суть. Відчуття, ніби книга переповнена «водою» — події стрибають, з’являються другорядні герої, які не відіграють важливої ролі, і губиться те головне, що справді цікаво читати.
Ідея історії хороша. Героїня — сильна, самостійна, зі своїми внутрішніми травмами, які вона несе крізь сюжет. Господар будинку — дивна, але цікава постать, з жертвою заради призвання, що могла б стати потужною драматичною лінією. Але все це — шматками. Є і спроба детективної інтриги, і натяк на любовну лінію, і міфічна складова, але жодна з них не розкрита до кінця. Все трохи і ні про що глибоко.

"Будинок Старлінгів" купила через обкладинку — і не пошкодувала ні на мить. Це історія, яка зачаровує атмосферою, мовою та напругою. Герої — неідеальні, справжні, зі своїми страхами й таємницями.

Мені не хотілося закінчувати книгу, хотіла відкласти, щоб історія залишилася не завершеною для того, щоб монстри жили далі, будинок жив далі, щоб сни ставали реальністю.
До середини книги моторошність лоскотала, чіплялася за одяг, була десь на краях сторінок і це було приємно) та під кінець ця історія стала для мене затишною і навіть близькою, настільки, що хотілося розтворитися на сторінках, вплестися в неї як коріння платану, відчувати аромат гліцинії на своїй шкірі та в волоссі)))
Самою класною є мегера, вона таки мила і така кусюча))))
P.s. Часто мені самій сняться неймовірні сни і хочеться, щоб вони проявлялися в реальності, хоч і не всі))

Мені не хотілося закінчувати книгу, хотіла відкласти, щоб історія залишилася не завершеною для того, щоб монстри жили далі, будинок жив далі, щоб сни ставали реальністю.
До середини книги моторошність лоскотала, чіплялася за одяг, була десь на краях сторінок і це було приємно) та під кінець ця історія стала для мене затишною і навіть близькою, настільки, що хотілося розтворитися на сторінках, вплестися в неї як коріння платану, відчувати аромат гліцинії на своїй шкірі та в волоссі)))
Самою класною є мегера, вона таки мила і така кусюча))))
P.s. Часто мені самій сняться неймовірні сни і хочеться, щоб вони проявлялися в реальності, хоч і не всі))

Книга захоплює своєю атмосферою: темна, туманна, насичена таємницями й напругою. Авторка майстерно створює відчуття, ніби сам потрапляєш у цей загадковий світ. Персонажі добре прописані, їхні страхи й переживання відчуваються дуже реалістично.

Цей роман — ідеальний вибір для любителів готичної прози, книг із моторошною атмосферою та глибокими родинними драмами. Він змушує замислитися над тим, як минуле впливає на сучасність, і залишає після себе довгий післясмак.

Будинок Старлінгів – атмосферний готичний фентезі-роман із містикою, загадками та романтикою.

Головна героїня, Опал, погоджується працювати в таємничому маєтку Старлінгів, аби заробити гроші й втекти з рідного міста. Проте будинок приховує моторошні секрети, а кошмари спадкоємця маєтку стають занадто реальними.

Історія заінтригувала своєю ідеєю, а фінал вийшов чудовим. Атмосфера готичного особняка створює відчуття занурення, хоч іноді події розгортаються трохи повільно. Загалом – цікаве читання для любителів загадкових історій.

Вам точно знайоме це відчуття, коли книга обіцяє бути ідеальною... Загадковий маєток, що зберігає родинні таємниці, атмосферний, зловісний ще й загорнутий у ідальної краси обкладинку...Та чи часто Ваші очікування виправдовувались?

Це історія про Опал, дівчину, що одержима снами про будинок, в якому ніколи не була і книгою написаною Ліанор Старлінг, що жила і зникла у будинку сто років тому... І Артура, чоловіка, що хоче стати останнім вартовим будинку Старлінгів, будинку, що як і книга, повний чудовиськ....

Далі мої емоції, вирішуйте, чи близькі вони Вам...

🐦‍⬛Крізь сюжет постійно проглядає відчуття відсутності чи втрати місця , яке б можна було назвати домом, де можна впасти у люблячі обійми або навпаки наглухо закрити усі ставні. Та чи можна сховати своїх демонів за зачиненими дверима, чи вона як імла розповзатимуться з довгими кігтями і впадинами замість очей?
🐦‍⬛Чи можна зцілити себе від минулого, яке своєю чорнотою вже поглинуло тебе і породжує нових і нових чудовиськ, що рвуться на волю убивати....?

🐦‍⬛Що з людськими серцями робить відсутність любові? З чого зроблені кайдани, у які вона їх заковує?... із сили, злоби і самопожертви...і наші герої такі: зболені, та все ж мусять нести на своїх плечах, як меч, своє життя і відповідальність за життя інших....а що буде, коли таке серце зустріне інше, не менш зранене...

Не розраховуйте на динамічний трилер, темп розвитку подій тут не стрімкий, це радше повільне занурення у темну істрію...мені постійно бракувало відчуття напруги від загадки, яку потрібно розкрити. Це книга не про шалене гортання сторінок з думками "ну що ж там далі", але історії персонажів щемкі і резонуючі, тому обирати кожному до смаку.

Я купила цю книгу, бо вона видалась мені ідеальним метчем цікавого сюжету і красивого його оформлення. Та чи стався цей метч? У мене не зовсім, на 7/10

Будинок Старлінгів — це атмосферне і неймовірно захоплююче чтиво, яке не просто запрошує вас у свою таємничу і моторошну реальність, а буквально втягує, немов той самий моторошний будинок, який стоїть у центрі роману.
Головна героїня, Опал, — сирота, зранена життям, що не сприймає цього світу зі світлою стороною, адже її найбільше турбує не своє особисте щастя, а благополуччя її брата Джаспера. Вона мріє вибратися з маленького містечка Едем, яке, здається, є втіленням усього найгіршого. Але шанс на зміну життя здається лише в тому, щоб опинитися в самому центрі таємничої історії — у будинку, який був колись належністю Л. Старлінг, таємничої авторки і зниклої особи, чия книга "Підзем’я" залишила слід у серцях численних шанувальників. І хоча цей дім пропахає злом і неприємними чутками, Опал, одержима книгою таємничої Старлінг, без вагань намагається пройти через його темні коридори.
Саме будинок — це один із найбільш важливих персонажів цієї книги. Кожен його елемент має свою таємницю і кожен його куточок кричить про те, що в ньому ховаються ще невідомі жахи. Авторка прекрасно передає атмосферу містичності, що пронизує кожен сантиметр цього місця. Кімнати, що, здавалося б, не мають виходу, темні коридори, дивні звуки вночі — все це створює таку невидиму напругу, що читаєш, затамувавши подих. Описи варті окремої уваги через них можна відчути всю гнітючу атмосферу цього місця. Похмурі пейзажі, розмиті образи, і зловісні звуки створюють відчуття, що ти сам опинився в цьому жахливому будинку.
Цікаво спостерігати за тим, як Опал поступово розкриває все більше таємниць будинку, намагаючись зрозуміти, хто насправді є злом і хто маніпулює цією ситуацією.
Дуже цікаво, як авторка переплітає містику і красу цього світу, відкриваючи перед читачем двері в неочікуваний і дуже емоційно насичений простір

Ця книга вкрала моє серце, захопила в полон і тримає поміж своїх сторінок й досі. Весь цей текст і головна тема — максимальне попадання в мене. Найкраще, що я читала за довгий час.
Фентезійна, але занадто справжня історія про самотність, вірність, відчайдушний пошук дому, відвагу зробити будь-що заради близьких. Про зранених пташок в цьому буремному байдужому світі.
І як же вона прекрасно написана! Не дивлячись на легкий жанр, це дуже якісна література. Стиль авторки запав мені в душу з перших сторінок, я насолоджувалася кожним пасажем, кожною колкістю, кожним діалогом (і одразу ж замовила першу її книгу, яку видавали у нас). Відчувала таку спорідненість з героїнею, як, мабуть, жодного разу до цього, до жаху, до сиріт по шкірі, до сліз.
Я хотіла не перериватися на сон і роботу й весь час читати цю книгу. Такого задоволення від читання я дуже давно не отримувала, це не просто ескапізм, це затишна тепла ковдра і какао перед каміном.
Неймовірно щемлива й зворушлива історія, з найсправжньою bittersweet slowburn лавсторі, яку я тільки бачила.
Головні герої і кішка — просто ван лав, я ще ніколи стільки не сміялася і не плакала над книгою.
Хочу стерти собі памʼять і прочитати її ще раз.

«Будинок Старлінгів»

Поставлю їй 18 (по якій шкалі, самі вирішуйте)

Це історія кольору ржавчини та плісняви, із запахом туману й вугілля. (Сподіваюсь не дуже пафосно для початку 😅)

Якщо вам подобається містика, якщо вас заворожує прекрасна проза (якої тут більше ніж містики, і яка класніше все-таки) то це точно вам треба!

Звісно, як і в будь-якій книзі, є моменти які хочеться викинути, якісь одруківки, нелогічні моменти, але…
Це бляха дуже гарно написано! Красивезні описи, прекрасні порівняння.
Якби я відмічав щось в книгах, то ця точно була б спотворена олівцями й стікерами.
Перші 70% історії для мене буди майже бездоганними! Далі вже полетів чисто за сюжетом (ну і був розділ коли мені стало погано від тих діалогів), але вкупі це добре спрацювало!

Про сам сюжет не люблю розповідати (тут навіть боюсь сказати, що є любовна лінія - бо може це спойлер).
Соу, ми маємо головну героїню Опал.

Знову мені бачиться Фіона Ґалагер, ну чомусь у дівчат які такі типу непутьові й стражденні такий вайб у мене)
Опал - дівчина з тих людей, у кого є два списки, які вони повинні скласти
Перший - що потрібно
Другий - що хочеш
Але в Опал є тільки один список, з одним пунктом. Врятувати від такого життя свого брата, навіть ціною своєї втраченої молодості, здоров’я, відмовившись від усього, заради брата.

«Я намагаюся побудувати для нас щось реальне, будинок з каменю й дерева, а не з бажань і мрій. Я працюю скільки можу, решту краду. Я нікому нічого не винна»

Ми ніби дійсно у неї в голові, рефлексуємо минулим, проходимо все її життя, ставлення до міста, мами, брата, людей, які стали для неї рідними, навіть до кішки зі смітника та до усіх з ким вона взаємодіє
І їй просто віриш! І щиро не розумієш, чому ця дівчина має це все проходити.

«Я хотіла бути людиною, яка переймається про пристойність і приватність, про те що правильно і неправильно - але, я не така»

Опал таки гостра на язик, саркастична, ядуча, і доволі жорстка у висловах, вона вихована цим містом грає там де потрібно грати, краде там де треба вкрасти, бреше там де це потрібно і от отримуємо чудову головну героїню. Вона разом зі своїм братом Джаспером дуже реалістично написані, як мінімум у відносинах однин з одним
Для прикладу:
«Джаспер досі не повернувся (я написала йому «привіт, дай знати, якщо тебе вбили чи ти приєднався до секти», а він відповів «не вбили», а потім «милістю Володаря Зену»

Тут вступає в дію містична складова, а саме той самий Будинок Старлінгів. На чолі зі своїм єдиним мешканцем - Артуром (якого боїться все місто, який не виходить за територію маєтку та й взагалі «він потворний і дивний»)

Взаємовідносини Опал з Артуром, дуже цікаві, і розвиваються повільно
бринять цією напругою, постійною недовірливістю, але з іншого боку й мовчазною теплотою і трохи божевільною довірою, яка розкривається з кожним розділом все більше, ну короче самі прочитаєте 😅
«…я в боргу перед вами. Ви ж віддали мені пікап.
— Я не віддавав вам пікапа.
— Це якось неввічливо — я ж вам кішку подарувала.
Куточок Артурового рота смикається догори, перш ніж він знову хмуриться, і я думаю, що ті пів літра крові, якої мені коштувало затягнути її (кішку) до пікапа, напевно вартували того»

Ну й за цими відносинами цікаво, дуже цікаво спостерігати, дівчина не підліток, але і не зовсім доросла, покинута в жорстокому місці з братом, який є усім її світом, і хлопець, який береже таємниці, та є кошмаром усіх мешканців міста.
З часом Опал навіть починає рахувати бали за кожну посмішку, яку вдається витягнути з Артура (що доволі таки важко, якщо ти змушений жити в занедбаному будинку з привидами взагалі-то)
Коротше то файно!

Неймовірно цікаві таємниці сімейства Старлінгів, і постійно то тут то там спливає якась деталь, яка наближає нас до розгадки, атмосферою нагадує ніби як більш серйозну (або навпаки) версію Дивних Див чи що?
А їх розгадки приносять потрібний сатісфекшн!

Чому Опал з дитинства сниться Будинок Старлінгів?
Чому Будинок вживається тільки з великої літери?
Навіщо прописувати характер кішці?
Яку роль грають шпаки в цій історії і чому саме вони на обкладинці?
Чому місто постійно страждає?
Все варто розгадати!

Я розумію, що ця історія унікальна і все таке, але це ж прямо Пітьма Павлюка. Але ж ні. Але ж є щось. Ну типу, місто називається Едем (ну ви зрозуміли суть мабуть)
Ну от воно наче «Я бачу вас цікавить пітьма» амерікан едішн так би мовити.
Назва самого містечка Едем (що точно не віщує нічого доброго), і тут також спливає тема людської байдужості, люди розплачуються за це постійними трагедіями та кризами. Але (спойлер) тут нічого не відбувається просто так. Тому для мене це Пекло, Ад (Буськів Ад)
І як то завжди буває, люди в таких місцях мають відмінне почуття гумору (особливо чорного).
Це історія цілого містечка, яке повільно помирає, поглинається бізнесом, якому насрати насправді на все, окрім прибутку
А жителі страждають байдужістю (майже як у Павлюка), тому місто мусить спокутати свої гріхи
Навіть гг розуміє, що треба тікати з цього місця, але ж… тут можна пустити коріння чи не так?

«Але кожна копальня з часом вичерпується, як дає про себе знати кожен гріх»

Ну й в кінці
Якщо ми всі будемо залишатися байдужими, то будемо дуже довго розплачуватися. Якщо ще залишиться чим і кому. Зараз ця думка нам дуже актуальна.

Це однозначно роман, щоб завдати емоушенал демедж, добре шо я стресостійкий 😅

І памʼятайте, що ми завжди самі обираємо ким нам бути!

Цікаво достатньо книга з заплутаною історією, яку розгадати повністю наперед так і не вдається.
Страхітливий будинок здався мені милим.
Відносини між героями також викликають посмішку.

Неймовірно цікава та атмосферна книга.
Отримала це чудове видання у подарунок і ніяк не можу намилуватися. Рекомендую купувати, принаймні через це ахах!!

Взагалі, називаю для себе такі історії - "книгою на вечір". Адже на один день ти можеш з головою зануритися у життя іншого містечка в іншому світі, і не думати більше ні про що. Коли історія довершена з усіх сторін, з яких не глянь, і коли не треба надалі придумувати у себе в голові продовження подій. Відкрила, прочитала і знаєш, що колись ще обов'язково повернешся до неї. Але сьогодні ти просто щаслива, що і ця історія має своє закінчення.

Читала цю книгу взагалі без розуміння про що саме буде йти мова - містика це, чи детектив? Можливо, жахи. Але ця загадка додала мені тільки більше зацікавленості.

Тому, якщо ви хочете хоча б на якийсь час опинитися у загадковому будинку та відчути всі ці таємниці на собі(мені справді здавалося, що я сама знаходилась там, разом з головною героїнею ахах) - прошу до прочитання.

Часом драматично, часом кумедно, а часом надто незбагненно - але це все стосується Будинку Старлінгів. Я полюбила його так, як його потрібно було любити. Знову і знову слухаючи історії про Ліонору Старлінг, просто хотіла дізнатися - що ж цього врешті є правдою? І які ж ще таємниці ховає Підзем'я?

Просто "подружіться з Чудовиськами й рушайте за ними вниз". Можливо, це приведе вас до чогось більш цікавішого))