«Будинок Старлінгів»
Поставлю їй 18 (по якій шкалі, самі вирішуйте)
Це історія кольору ржавчини та плісняви, із запахом туману й вугілля. (Сподіваюсь не дуже пафосно для початку 😅)
Якщо вам подобається містика, якщо вас заворожує прекрасна проза (якої тут більше ніж містики, і яка класніше все-таки) то це точно вам треба!
Звісно, як і в будь-якій книзі, є моменти які хочеться викинути, якісь одруківки, нелогічні моменти, але…
Це бляха дуже гарно написано! Красивезні описи, прекрасні порівняння.
Якби я відмічав щось в книгах, то ця точно була б спотворена олівцями й стікерами.
Перші 70% історії для мене буди майже бездоганними! Далі вже полетів чисто за сюжетом (ну і був розділ коли мені стало погано від тих діалогів), але вкупі це добре спрацювало!
Про сам сюжет не люблю розповідати (тут навіть боюсь сказати, що є любовна лінія - бо може це спойлер).
Соу, ми маємо головну героїню Опал.
Знову мені бачиться Фіона Ґалагер, ну чомусь у дівчат які такі типу непутьові й стражденні такий вайб у мене)
Опал - дівчина з тих людей, у кого є два списки, які вони повинні скласти
Перший - що потрібно
Другий - що хочеш
Але в Опал є тільки один список, з одним пунктом. Врятувати від такого життя свого брата, навіть ціною своєї втраченої молодості, здоров’я, відмовившись від усього, заради брата.
«Я намагаюся побудувати для нас щось реальне, будинок з каменю й дерева, а не з бажань і мрій. Я працюю скільки можу, решту краду. Я нікому нічого не винна»
Ми ніби дійсно у неї в голові, рефлексуємо минулим, проходимо все її життя, ставлення до міста, мами, брата, людей, які стали для неї рідними, навіть до кішки зі смітника та до усіх з ким вона взаємодіє
І їй просто віриш! І щиро не розумієш, чому ця дівчина має це все проходити.
«Я хотіла бути людиною, яка переймається про пристойність і приватність, про те що правильно і неправильно - але, я не така»
Опал таки гостра на язик, саркастична, ядуча, і доволі жорстка у висловах, вона вихована цим містом грає там де потрібно грати, краде там де треба вкрасти, бреше там де це потрібно і от отримуємо чудову головну героїню. Вона разом зі своїм братом Джаспером дуже реалістично написані, як мінімум у відносинах однин з одним
Для прикладу:
«Джаспер досі не повернувся (я написала йому «привіт, дай знати, якщо тебе вбили чи ти приєднався до секти», а він відповів «не вбили», а потім «милістю Володаря Зену»
Тут вступає в дію містична складова, а саме той самий Будинок Старлінгів. На чолі зі своїм єдиним мешканцем - Артуром (якого боїться все місто, який не виходить за територію маєтку та й взагалі «він потворний і дивний»)
Взаємовідносини Опал з Артуром, дуже цікаві, і розвиваються повільно
бринять цією напругою, постійною недовірливістю, але з іншого боку й мовчазною теплотою і трохи божевільною довірою, яка розкривається з кожним розділом все більше, ну короче самі прочитаєте 😅
«…я в боргу перед вами. Ви ж віддали мені пікап.
— Я не віддавав вам пікапа.
— Це якось неввічливо — я ж вам кішку подарувала.
Куточок Артурового рота смикається догори, перш ніж він знову хмуриться, і я думаю, що ті пів літра крові, якої мені коштувало затягнути її (кішку) до пікапа, напевно вартували того»
Ну й за цими відносинами цікаво, дуже цікаво спостерігати, дівчина не підліток, але і не зовсім доросла, покинута в жорстокому місці з братом, який є усім її світом, і хлопець, який береже таємниці, та є кошмаром усіх мешканців міста.
З часом Опал навіть починає рахувати бали за кожну посмішку, яку вдається витягнути з Артура (що доволі таки важко, якщо ти змушений жити в занедбаному будинку з привидами взагалі-то)
Коротше то файно!
Неймовірно цікаві таємниці сімейства Старлінгів, і постійно то тут то там спливає якась деталь, яка наближає нас до розгадки, атмосферою нагадує ніби як більш серйозну (або навпаки) версію Дивних Див чи що?
А їх розгадки приносять потрібний сатісфекшн!
Чому Опал з дитинства сниться Будинок Старлінгів?
Чому Будинок вживається тільки з великої літери?
Навіщо прописувати характер кішці?
Яку роль грають шпаки в цій історії і чому саме вони на обкладинці?
Чому місто постійно страждає?
Все варто розгадати!
Я розумію, що ця історія унікальна і все таке, але це ж прямо Пітьма Павлюка. Але ж ні. Але ж є щось. Ну типу, місто називається Едем (ну ви зрозуміли суть мабуть)
Ну от воно наче «Я бачу вас цікавить пітьма» амерікан едішн так би мовити.
Назва самого містечка Едем (що точно не віщує нічого доброго), і тут також спливає тема людської байдужості, люди розплачуються за це постійними трагедіями та кризами. Але (спойлер) тут нічого не відбувається просто так. Тому для мене це Пекло, Ад (Буськів Ад)
І як то завжди буває, люди в таких місцях мають відмінне почуття гумору (особливо чорного).
Це історія цілого містечка, яке повільно помирає, поглинається бізнесом, якому насрати насправді на все, окрім прибутку
А жителі страждають байдужістю (майже як у Павлюка), тому місто мусить спокутати свої гріхи
Навіть гг розуміє, що треба тікати з цього місця, але ж… тут можна пустити коріння чи не так?
«Але кожна копальня з часом вичерпується, як дає про себе знати кожен гріх»
Ну й в кінці
Якщо ми всі будемо залишатися байдужими, то будемо дуже довго розплачуватися. Якщо ще залишиться чим і кому. Зараз ця думка нам дуже актуальна.
Це однозначно роман, щоб завдати емоушенал демедж, добре шо я стресостійкий 😅
І памʼятайте, що ми завжди самі обираємо ким нам бути!