Ця книга змусила мене сумніватися в усьому, в сюжеті, в собі, в авторі...

Цю книгу прочитала відносно нещодавно, проте відразу після прочитання зрозуміла, чому вона стала таким бестселером. Проковтнула цю історію я дуже швидко, не дивлячись на те, наскільки складним мені був сюжет для розуміння, читалася вона дуже швидко, особливо 2 частина.

Скажу чесно, я не зрозуміла майже жодну алюзію, я не розуміла, де насправді опинився головний герой до кінця цієї книги. Чому так? Я знайшла для себе рішення, я шукала логічну розв'язку в кожній ситуації, так, були моменти, коли я щиро не могла ніяк пояснити, наприклад, чому люди забували місцевих жителів, і як померлі могли з'являтися в місті згодом. Проте все одно, я думала, що все буде як в українському шоу "Реальна містика" - нам потім людською мовою на реальний світ пояснять що відбулося, але вийшло не так.

Тому мені подобається, що можна трактувати події по різному, хтось вважає, що він дійсно потрапив в пекло, а комусь легше уявити, що він весь цей час був у комі. Щодо мене, то я напевно схиляюся все-таки до першого варіанту.

Хто був серійним убивцем я так і не змогла розгадати, тому що мене збили події, що відбувалися в місті. При тому, як я обожнюю детективи, я не змогла вчасно побачити підказки від автора, бо була занадто заклопотана тим, щоб зрозуміти події в місті. Проте як він був описаний, його історія, те, як він "бачив любов", це змусило мене задуматися, чи справді він був монстром, можливо, все-таки це була його матір? Це ніяк не виправдовує його проте, це пояснює причину.

Щодо героїв, то вони прописані дуже добре, особливо сподобалося, як Ілларіон Павлюк в кінці описував ким він надихався, у кого питав поради, це показує колосальний рівень підготовки до прописання героїв.

Ця книга також змусила мене задуматися про багато речей в житті, про небайдужість, людські гріхи, як у нашому світі все взаємопов'язано, про рай та пекло.
Після прочитання передивилися купа відео про пояснення алюзій та головних героїв і впевнена, що згодом перечитаю її знову, а також познайомлюся з іншими творами цього автора.

І наостанок відгуку, хотіла б додати цитату, яку я собі виписала, і яка змусила мене про багато чого задуматися, оскільки у своєму житті я часто роздумувала на тему віри в Бога.

" Бо є різниця між тим, хто не повірив, і тим, хто перестав вірити! Перестє не той, хто сумівається. А той, хто зачаїв на Нього образу".

Мені особисто ця книга дуже сподобалася, + вона заохотила мене ще більше знайомитися з творчістю сучасних українських авторів, і цією авторкою теж.

"Спитайте Мієчку" – це ніжна, затишна і водночас дуже глибока історія, що огортає теплом і повертає в атмосферу дитинства. Євгенія Кузнєцова створила світ, у якому кожна деталь здається знайомою – запахи села, родинні розмови на кухні, спогади, що оживають у простих речах. Особливо, що мені відгукнулося — це характер бабусі, оскільки авторка дуже влучно описала цю героїню, і коли я читала, то могла з легкістю уявити, що це я перебуваю в цій історії і спілкуюся зі своєю бабусею.

Атмосфера книги – наче спогад про літо в бабусиному саду, коли світ здавався простішим, і можна було спокійно покинути своє життя та приїхати в інший світ — у село до бабусі. Це історія, що запрошує вповільнитися, послухати себе і просто насолодитися миттю.

Головні герої дуже добре прописані, сестри, які різні, але водночас такі схожі. Їхні особисті історії були дуже цікавими, ну і головна героїня — Мієчка, вона тиха, уважна до дрібниць, ніби спостерігає за світом зі сторони, проте її думки і почуття наповнені глибокою рефлексією та добротою. Вона намагається зрозуміти, що їй робити зі своїм життям, з ким бути і як, впевнена, що багато хто був на її місці, обрати комфорт чи почуття.

Я рада, що прочитала цю книгу, оскільки вона ще раз впевнила мене в тому, що щастя в дрібницях і людях, що поруч, інколи тобі не треба того, за чим так постійно гоняться люди, що можна просто поговорити з сестрою на кухні і тоді світ хоч на трохи, але стане краще.

Назва твору сама по собі провокує на роздуми: що є правдою, а що – лише ілюзією? Джуелл ставить перед читачем важливі питання про природу правди, довіри та обману. Дуже довго під час прочитання я не могла зрозуміти кому вірити, чи дійсно в житті Джозі було стільки зла, але потім я перечитала назву книги, і мені вмить стало все зрозуміло...

Ця книга справила на мене неабияке враження. До цього я може читала 1-2 трилери, проте щось такого сюжету і атмосфери вперше. Майже половину книги я прочитала за вечір, оскільки не мога відірватися і хотіла дізнатися правду.

Якщо говорити про основних героїв, то Джуелл вдало зуміла передати їхню емоційну глибину. Навіть Джозі у якийсь момент ти починаєш співпереживати, не кажучи вже про Алікс. Всіх героїв, які описала авторка було дуже добре прописано, показано їхню історію, що змушує тебе знову сумніватися в тому, кому вірити, хто жертва в цій історії, а хто монстр.

Якщо казати чесно, то головна героїня дуже часто давала приводи сумніватися в її словах та її діях, інколи мені було прям неприємно читати про її вчинки в сторону речей Алікс, наприклад, АЛЕ все це змушувало тебе читати далі і далі, щоб зрозуміти мотиви героїні. Алікс це мій фаворит у цій історії, напевно як і для багатьох, у неї також є свої проблеми та нюанси, проте це все зрівняється з тим, через що її змусила пройти Джозі.

Якщо говорити про те, що найбільше вразило мене і і що було найцікавішим, то це, звичайно ж, саме пояснення, що сталося насправді. Я не могла відірватися, коли читала про те, що сталося з цією родиною, як все це обкрутила Джозі (саме її думки і уявлення), всі її злочини і мотиви для них. Я була дійсно збентежена, читачи про те, як все це виглядало в голові Джозі, як вона щиро вірила в те, що вигадала сама.
"Вона впевнена, що це правда.
Вона в цьому не сумнівається"

Загалом рекомендую цю книгу всім, хто любить інтриги, психологічні драми та захоплюючі історії, здатні змусити замислитися над самим поняттям правди та обману.