Гарний нон - фікшн, який повністю занурює тебе в атмосферу державних установ нашої багатостраждальної країни, через призму тонких і зрозумілих лише нейтівам емпіричних прикладів (черевики з білими сольовими розводами, похмурі люди у ранковому тролейбусі, які бояться дивитись одне - одному в очі, жіночки, які не вміють користуватися комп'ютером і раді, коли він непрацюючий). Загалом, через класичний сюжет "маленької людини", широко представлений у світовій літературі, автор намагається дослідити феномен синтезування такого собі "рАдіона" з "homo soveticus", приправленого піснями гурту "Depeche mode". Тонкою червоною лінією через весь твір проходить зростання у нереалізованій та забитій людині права на Вчинок, з великої егоїстичної літери. А потім кінцевий розпад особистості, який як ракова пухлина починається з безневинного та, на перший погляд, випадкового вбивства кішки на дорозі, а закінчується - рукояткою ножа в спині коханої жінки. Друга частина цього сюжету мала би починатися з того, що в Домінікані синтезували ядерну зброю і міжконтинентальна ракета "Доник - С" летить в патанатомію української лікарні. Шлях від розпластаної кішки на дорозі до загибелі людства не такий вже і великий, еге ж? Загалом твір може сперечатися з найкращими взірцями у колекції Чака Паланіка, а подекуди і перевершує їх у безжальній і моторошній буденності. Яка виглядає так погано, що це навіть добре, з точки зору метафізичності буття.