І як тепер мені дожити до наступної частини?

Щойно дочитала "Залізну вдову", і давно література так мене не вражала.
Головна героїня, Ву Дзетянь, - надзвичайна головна героїня. Ти нею надихаєшся, ти за неї вболіваєш, ти в неї віриш до останньої сторінки книги. І там де, зазвичай головним героїням не вистачає духу, Ву Дзетянь робить не можливе. Вона справжня бунтарка не тільки у боротьбі проти визначення жінки у патріархальному суспільстві, а й у типової моделі любовних стосунків між людьми. І як би їй не було боляче, вона знову підіймається і веде свій бій.

У цілому сюжетних дірок не помічено. Думки авторів дуже відгукуються мені. Дійсно хороша книга, яка я свіже повітря у сучасній літературі.

"Невеличка драма" дійсно стала невеличкою драмою у житті головної героїні. Але зрозуміє вона вже це згодом, бо на момент завершення історії їй здається, що це трагедія всього життя.

Такі драми стаються в житті у кожного та кожної з нас, тільки не з Юрчиком, Господи прости, Славенком. До речі, дуже хотілося винести цього душного науковця з ноги за його гіперболізовану раціональність. Та й головну героїню Марту теж хотілося пригріти, а разом з цим обійняти, за її гіперболізовану наївність. У їхній історії стосунків Марта виявилася розумнішою, бо ця ситуація відшліфує її характер.

Гадаю, у Марті впізнає себе кожна дівчина. Ну принаймні я себе пригадала у тому віці, коли вперше закохалася. Тому я і вірю в те, що вона стане кращою версією себе після цієї дрібної драми. У це вірив й пан Підмогильний.

До речі, пан Льова мені здався найбільш розважливим у цій історії. Він булочка з корицею.

Взагалі цей роман відчувається як частинка синусоїди, де сама синусоїда - це наше довге життя. Тебе підкидає то уверх, то вниз. Отак й відчувається ця історія.

Хороша історія. Майстерно передані почуття. Та ламання голови над розчепленням білків.