За понад сто років, що спливли від часу появи книги академіка Всеукраїнської академії наук по кафедрі світового мистецтва, професора Федора Шміта (1877–1937), в українській науці про мистецтво мало що змінилося. Праця, видана в Харкові у березні 1919 року, зберігає актуальність і лишається обов’язковою для спраглих опанувати теорію світової візуальної культури й архітектури.
Трактат презентує концепцію становлення мистецтва в обширі його онтологічних проявів: од морфології виготовлення твору до соціології його функціонування й тонкощів психології сприйняття. Теорія прогресивного циклічного розвитку мистецтва, викладена в книзі, є унаявненням теоретичних розмислів, базованих на фактах історії мистецтва, а не історії митців. У перебігу студіювання виділених п’яти компонентів зображального мистецтва (ритм, форма, рух, простір, світло) автор унаочнює природу і сутність художніх творів на підставі шести стилів живопису (ірреалізм, ідеалізм, натуралізм, реалізм, ілюзіонізм, імпресіонізм), навчає того, як їх слід сприймати; якщо не сприймати — як ставитися.
Архітектурні форми дерев’яних церков Українських Карпат (переважно бойківського типу) піддано компаративно-теоретичному осмисленню. Трактат Федора Шміта цікавий не лише фахівцеві — текст пояснює, що таке мистецтво, як має поводитися глядець (любитель, студент), комунікуючи з твором візуального, як мусить виховувати розумне око, аби споглядати художнє не лише emotio, а й більш-менш ratio.
