Василь Стефаник

Після книги "Живі. Зрозуміти українську літературу" рука потягнулась що Стефаника. Збірка "Синя книжечка" - потужна однозначно. З оповідань, які там є, колись давно я читала лише "Новина" і то запам'яталось назавжди. Решта - для мене нові. Проза письменника непроста, так, там треба точно словник в першу чергу. Так, не весь діалект зрозумілий. Але кожен твір його горить вогнем - там треба відчути. Я навіть зараз вважаю, що не дорослА ще для цього автора цілком, але бажання знайомитись далі з творчістю є. Мені тексти Стефаника більше новели, при чому досить класичні. Знаю, що деякі дослідники так їх і інтерпретують.

Тексти автора шматують, дивують і вони дійсно депресивні. Я не знаю наразі жодного творіння письменника, через яке можна було б усміхнутись.

Збірка новел Стефаника, класика української літератури.
Книгу подарував мені дядя, йому здалося, що тут цікава мова. На жаль, ця цікава мова для мене виявилася дуже важкою, місцями я буквально не розуміла про що йде мова. Діалоги — це суцільні діалектизми і запозичення.

Стереотипне уявлення про українську література як страждальницьку літературу про селян ця збірка підтверддує на сто відсотків. З 31 новели жодної позитивної. Так вони життєві, але часом прям жорстокі, такі собі епізоди з життя селян.
Книга для тих, хто бажає глибше ознайомитися з творчістю класика, але ради її я нікому не зможу.