Що потрібно щоб жінку вважали божевільною? Можливо, потрібно втратити чоловіка (і тебе мало не звинувачують в його смерті). Можливо, самій проживати у віддаленому будинку. Або ж не спілкуватись із сусідами. Є купа причин і лише один наслідок - ти божевільна, все що ти говориш суцільні вигадки. Сюжет історії дуже моторошний - головна героїня разом зі своїми дітьми (8 та 5 років) ховається вночі в таємній схованці, в її дім хтось проник. Таємний чоловік прийшов викрасти її доньку, вона і син лише перешкода, яку треба усунути. Однак удача на стороні головної героїні, вона втекла і змогла покликати на допомогу. Здавалось, все проблему вирішено, однак не не так просто. Жінку визнають божевільною, їй не вірять. Дітей віддають свекрові, а саму залишають в лікарні і весь час допитують. Протягом історії я весь час сумнівалась: де правда, де вигадка. Фінал дуже сподобався, зло існує, воно покаране і всі можуть видихнути та жити дальше. Історія помережана спогадами героїні з минулого: смерть мами, важка хвороба і смерть свекрухи, протистояння зі свекром і проблеми з чоловіком. Все це доповнює сюжет. Дає нам поле для роздумів: можливо жінка справді збожеволіла? Що не сподобалось: - текст наповнений думками героїні, причому здається, що дві протилежності борються за місце в її голові; - момент, коли головна героїня вирушає за допомогою, ніби все логічно, однак присмак неправдоподібності присутній. Книга буде цікава любителям містичних трилерів з реалістичним фіналом.
Анонім
Той момент, коли від прочитаних сторінок серце калатало як навіжене, а вуха ловили кожен шорох у кімнаті) Мені надзвичайно відгукнулася книга, особливо враховуючи той факт, що я вибаглива читачка, якій дууууже складно догодити. Раджу до прочитання однозначно.
Анонім
Це був справжній емоційний шторм! Ідеальне божевілля. Рідко трапляються книги, які настільки майстерно водять за носа, змушують сумніватися у всьому і всіх, відчувати напругу кожною клітиною. "Нічний споглядач" – саме така. Читаючи, ловила себе на тому, що не знаю, кому можна довіряти, що є реальністю, а що – породженням параної. Уночі хтось проникає в будинок. Вона чує важкі повільні кроки сходами. У коридорі з’являється чоловіча постать… Розбудивши дітей, вона тікає з ними до старої частини будинку, де ховається у крихітній таємній кімнаті. Вони чують, як чоловік шукає їх. Він маніпулює, спокушає, намагається змусити видати себе. Допомоги чекати марно. Будинок стоїть пусткою, і тут більше немає нікого… Головна героїня – мати, яка ладна на все заради порятунку своїх дітей. Її страхи і тривоги такі реальні, такі щирі. Це первісний, неконтрольований страх за найцінніше, що в тебе є. І разом із нею ти балансуєш на межі: це її психіка грає з нею злий жарт, чи справжня небезпека причаїлася у темряві? Окремо захопила атмосфера – зима, старий будинок, відчайдушна ізоляція. Морозна пустка за вікном, старе кладовище лише підсилює страх, а відчуття безпорадності стає майже фізичним. І це не просто фон – це частина історії, ще один персонаж, що підкреслює самотність і постійне відчуття загрози. Але найбільше мене зачепило те, як книга говорить про довіру та віру у слова інших. Люди не вірять одне одному, вимагають доказів, змушують доводити навіть те, що неможливо довести – і зрештою, це стає причиною трагедій. У сучасному світі, де все потрібно підтверджувати фактами, ми втрачаємо щось важливе – здатність просто слухати і приймати почуте. І фінальний акорд – параноя. Вона настільки майстерно виписана, що ти сам починаєш сумніватися у своїй реальності. Напруга наростає, а сторінки перегортаються з шаленою швидкістю, бо неможливо зупинитися. Якщо ви любите історії, які розхитують вашу свідомість – це саме те. Гарний приклад психологічного трилера.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях