Рюноске Акутаґава

Це коротке, але глибоко філософське й атмосферне оповідання, яке кидає виклик усьому, що ми звикли називати мораллю, добром і злом. Воно належить до тих текстів, де за кількома сторінками — цілий всесвіт екзистенційного запитання: що робити, коли зникає віра в добро?

На тлі занепалого Кіото, біля розваленої брами Расьомон, колишній слуга стоїть перед вибором — вкрасти, щоб вижити, чи залишитися чесним і померти з голоду. У цьому місці, де навіть мертві більше не захищені, а живі — зневірені, моральні межі змиваються до сірої каламуті.

Оповідання дуже коротке, але густе емоційно, як туман після дощу. Воно не дає відповідей, але примушує поставити собі питання, які не мають простого рішення.

Це текст про злам світогляду, про те, як виживання переважує принципи, і як людина — це наслідок своїх рішень у крайніх умовах. У цьому вся проза Акутаґави — темна, але ясна; тиха, але тривожна. Ідеально для тих, хто цінує філософський підтекст, японську естетику мінімалізму та тематику морального зламу.