Роджер Скрутон

Ця книга — не легенький наукпоп на тему, що таке “консерватор”. Це серйозне, навіть можна сказати філософське дослідження сучасного консерватизму. Й потрібно мати на увазі, що адресоване воно переважно читачам з англосаксонських суспільств, в першу чергу все-таки британцям. Що не дивно, адже автор був відомим британським мислителем та філософом, викладав у різних навчальних закладах, в т. ч. в Оксфорді.
Книга містить гостру критику політики ЄС (особливо згадуються "недобрим словом"закони, що обмежують суверенність держав-членів ЄС, спущені "згори" брюссельськими бюрократами), позаяк написана ще до Брекзиту, у 2014 р. В питанні імміграції, яке в той час набуло на Заході характеру справжньої кризи, вона перегукується з поглядами іншого відомого британського консерватора, Девіда Мюррея, автора праці “Самознищення Європи”.
Скрутон детально викладає у книзі основні тези, що характеризують сучасну консервативну ідею. На його думку, суспільне життя має керуватися знизу, а не згори — за допомогою громадських об’єднань, асоціацій, клубів, тобто, максимум самоорганізації та самоврядування, мінімум державного втручання. Тому що більше державного контролю означає більше чиновників та більше бюрократії.
Чимало місця присвячено британській освіті, котра, за словами Скрутона, була свого часу чи не найкращою в світі. Але потім сталася реформа, яка зробила освіту значно доступнішою і водночас сильно знизила її рівень. Й тут постає проблема — автор пише про цю реформу так, що читач повинен все про неї знати. На жаль, особисто я нічого про це не знаю. Таке відчуття під час читання з’являється неодноразово — як я вже згадував вище, книга написана британцем для британців.
Наскільки корисною вона може бути для українського читача? Чи можна застосувати ідеї британського консерватизму в сучасних українських реаліях? На перше питання відповідь однозначна — так. Книга знайомить нас зі справжнім, інтелігентним, ні в якому разі не популістським консерватизмом. З неї справді можна почерпнути для себе чимало цікавого.
А ось з відповіддю на друге питання значно складніше. Річ у тім, що ми, українці, з кінця 17 ст. жили в окупації, спочатку в авторитарній, а потім у тоталітарній державі, з управлінням “сильною рукою”, згори. Хоча у нас є природна схильність до самоорганізації, але не достатньо розвинена — тривалої культури самоорганізації як такої, на жаль, не маємо, вона залишилася у козацькому минулому. Немає у нас і багатосотлітньої державницької практики. А британський консерватизм якраз і побудований на навколо давніх традицій, котрі вибудовувалися безперервно ще з часів середньовіччя. Тому деякі з тез Скрутона просто нездійсненні у наших умовах. Приміром, в Україні нині складна релігійна ситуація, й церква наразі просто не може стати об’єднавчим фактором. Але деякі за певних умов цілком реальні — те саме вільне підприємництво та самозайнятість, наприклад, котрі нинішня влада останнім часом досить успішно придушує. Також автор багато приділяє місця таким цінностям як свобода слова й особистості, священність та недоторканість приватної власності, наголошує на великому значенні дому та сім’ї, вірі. Чимало сказано про потребу прищепити громадянам шанобливе ставлення до праці та розважливе до дозвілля. Також не одна сторінка присвячена величезному впливу мистецтва на суспільство, особливо класичного, до котрого наразі ставляться у сучасному світі не надто шанобливо, що з гіркотою й відзначає автор.
Насправді можна навести ще чимало цікавого з книги. Є з чим погодитись, з чимось можна навіть посперечатись. Але тоді звичайний відгук перетвориться на… дуже великий відгук) Гадаю, краще просто прочитати “Як бути консерватором” та самому зробити свої висновки.
Зазначу, що читається книга, як і кожен серйозний нон-фікш, не дуже легко, потрібно робити паузи, вдумуватись у щойно прочитане. Попри це, моя оцінка - 9 з 10.