Олеся Максимець

Ще одна дебютна книга нашого письменства. Під час читання виникали у мене подекуди питання до логіки, але то таке, вони у мене часто виникають. Але кілька разів історія примусила витирати сльози. Що однлзначно свідчить про майстерність написання (постійний стрес читачки до уваги не беремо). Тому дебют вважаю вдалим.

Про що? У книзі кілька часових ліній, але розповідь іде про одну розгалужену родину:
- початок нашої війни, евакуація, переїзд до Польщі;
- 30-40 роки минулого століття, операція "Вісла", переселення етнічних українців на інші землі у Польщі з метою створення моноетнічного суспільства.

Теми усі болючі, але що мене сильно напружувало, так це постійне звернення бо Божої кари і прославлення Почаївської лаври.

"А тепер у людських головах і серцях тільки жага до наживи. Бог же все бачить і попустив ту війну для того, аби ми очистилися. Скинули зі себе броню черствості, пихатості, самозакоханості, жорстокості та злості. Кілька років тому я була в монастирі, то там старець казав, що скоро розпочнеться війна. Розповів про ознаки того часу."

Так ось. Не згідна аж ніяк. Не Бог допускає війни, їх починають люди. Бо не розумію, як війна, що забирає найкращих людей та є найбільш тяжкою для вразливих верств населення, може допомогти очиститися. Війна - це бруд, а не очищення.

А щодо Почаєва. Я там теж була. Ікона сильна, місце красивезне, але те, що діялося навколо, толерантним і історично правдивим назвати було важко. Тому якось так. Але, знову таки, це мій досвід, переконана, що для когось це місце розкрилося по іншому.

Підсумовуючи, зауважую, що книга для мене виявилася цікавою, але "істинно православною", тому будьте до цього готові. Хоча за силу молитви підтримую на усі 100%.