Мирослав Капій

«Країна блакитних орхідей» Мирослава Капія науково-фантастична повість про наше ХХІ століття. Дотепно, що хоч сто років тому, що зараз людям так хочеться зазирнути в майбутнє.

Цікаво спостерігати як автор собі бачить наше століття – й у чомусь навіть вгадав, я вам скажу. Десь глибоко в душі шкодую, що я не інженер і не розбираюсь у конструюванні космічних кораблів, бо у творі дуже багато описів різноманітних механізмів і матеріалів. Хотілося б послухати відповідних спеціалістів щодо того, наскільки правдива інформація подається.

Україна Капія – незалежна демократична держава, виборена не демократичним шляхом, а кров'ю й потом. З національною валютою гривнею, купою іноземних представників, існуючими колись «Київськими вістями», телевізорами й автомобільним заводом у Кременчуці, який, до речі, дійсно був збудований пізніше. От тільки глава країни не президент, як зараз, а гетьман, якого люди люблять і поважають.
У книжці "напихано" українських діячів: Петлюра, Мазепа, Многогрішний... (Враховуючи час написання цієї повісті, здається, у певного кола людей від усіх цим імен сіпається око.) Згадується така ж кількість міст – тут вам, крім Києва, Мелітополь, Біла Церква, Бориспіль, Севастополь. Особливо близьким цей твір з його Подолом, Святошиним, Володимирською вулицею тощо буде, мені здається, киянам.

Життя на Марсі, звичайно, не збігається з вигадкою письменника. А ці атланти, жителі планети, – ідеальний народ з любов'ю до мистецтва, в якого ні «убогих», не «злочинів» немає. Мені кортить дізнатись, чому пан Мирослав використав саме орхідею. Можливо, я висмоктую з пальця, але ця квітка – символ безгрішності і єдності. Чи випадково не намагається автор підкреслити цим хороші якості того народу й натякнути, що їм пробачили те хвилинне безчестя, що призвело до кінця світу? А те око, що ніби тобі в душу заглядає, не для того, щоб за ними спостерігати після порятунку, називається: довіряй, але перевіряй?

Загалом дуже раджу ознайомитись з цією історією!

Про що? Це наукова фантастика, написана 1929-1930 роках. Дія відбувається у столиці самостійної України - Києві. Два приятеля - журналіст та астроном, дізнаються, що міжпланетна ракета, що зникла понад рік тому, повертається на Землю. І посадка відбудеться неподалік від Києва. Вони кожен по своєму готуються повідомити цю новину, а потім дізнатися і усі перипетії польоту та подорожі на Марс.

Якщо навіть ви не поціновувач наукової фантастики, то вас можуть зацікавити "пророцтва" автора (який був філологом, але точно не пересічним): самостійна Україна, Верховна рада, прилади, що з'являться значно пізніше. А ще світ твору - це симбіоз історії та сучасності. Дуже цікаво

"— Святошинське шоссе через Майдан Мазепи, та проспект Многогрішного – тільки як мога скоро!
Шофер кивнув головою, поправив щось коло машини та авто пігнало по Володимирській, звертаючи біля памятника Марка Проклятого в бік на Благовіщенську, що лучила Володимирську із сіткою поперечних вуличок і доторкалася своїм другим кінцем широкого майдану Мазепи, серед якого піднімався на гранітному обеліску пам’ятник славного гетьмана."

Єдине, що мене усміхнуло, це любов киян до гетьмана. Ну де ви бачили, щоб наші люди одностайно любили будь-якого представника влади? Здається, єдине, що письменник не врахував, це наш менталітет)))

Читалося повільно, бо мій текст мав безліч цікавих тогочасних слів і не сучасне написання, то ж треба було помітити усі особливості.

А чого мені не вистачило? От самих блакитних орхідей і не вистачило. Я б про їхню особливість дізналася більше) Можливо, хтось з сучасних авторів напише продовження?