Мені здається, що не можна точно сказати про що ця книга. Кожен може знайти в ній свої сенси, або те, що найбільше болить. Розповідь починається з того, що одного ранку Джінг-хай прокинулася після кошмару та чітко зрозуміла – вона більше ніколи не їстиме м’яса. Цікаво, що розповідь поділена на три розділи, але ведеться не від імені головної героїні Джінг-хай, а від її чоловіка білого комірця, потім від хтивого свояка відеохудожника та наостанок від сестри Джінг-хай, яка загубилась у своїх турботах. На мою думку, авторка зобразила багато тем в цій невеликий книзі. Психічна хвороба, емансипація, (корейські) соціальні норми, домашнє насилля, обов’язок vs свобода, почуття провини – так багато всього, що потрібно зрозуміти, але все це поєднується бездоганно. Головна героїня стає вегетаріанкою, а згодом взагалі відмовляється їсти. Так можна інтерпретувати те, що вона відмовляється від соціальних норм, які їй нав’язували оточуючі та сім’я. Ця відмова показувалась ще з початку твору - нелюбов до бюстгальтерів, рання ознака її бажання буквально скинути атрибути людського життя. Я підтримую думку про те, що головна героїня вирішила стати рослиною, бо рослини не чинять насилля, від якого саме потерпала вона. Проте виявляється, що відмова від м’яса, щоб стати максимально “рослинною”, означає позбутися ідентичності як такої, оскільки Джінг-хай стає полотном, на якому кожен із трьох оповідачів виписує власні страхи та тривоги або ж робить її засобом для досягнення власної мети. “Розумієш, я й не знала. Я думала, що дерева ростуть догори. А зараз я дізналась, що вони всі тримаються за землю руками… Усі вони стоять на головах… А знаєш, як я здогадалася? Я спала, і мені снилося, що я стою на голові, а з мого тіла виростає листя, з рук простягається коріння і я вгрузаю в землю, глибше й глибше”. Сильний, тривожний, але прекрасний роман. І знаєте, інколи соціум настільки мене розчаровує, що я й сама хочу стати на голову.

Емоційно складна, багатошарова та глибока книга. На всього 176 сторінках авторка вдало порушує такі важливі теми, як психічні розлади, гендерна нерівність, сімейний аб’юз, подружня зрада, мистецтво та смерть. Перша частина прекрасно пояснює, чому в Кореї поширився рух 4B. Третя частина нагадала мені Сильвію Плат. Книга дуже кінематографічна, з яскравими образами, але емоційно важка і темна. Важко оцінити її однозначно, адже вона залишає багато суперечливих вражень.

Я читала цю книгу у досвіді попередньо прочитаних книжок корейських авторів (насамперед - авторок). І те, що без подробиць описано в цій, я розвивала у своїх думках, щоб враження були повними. Тому мій вердикт - вони (герої) усі психи. Але з різними захворюваннями і на різних стадіях. Про що? Про трансформацію людини у рослину. Твір складається з трьох частин. Першу написано від імені чоловіка головної героїні, який думає лише про себе і свої потреби. Йому начхати на свою дружину, тим більше, вона йому і відразу не здавалася красунею, а тепер, як стала веганкою (відмовилася від усього) і дуже сильно змарніла, і поготів. А та снить кошмари, безперервно... "Безпросвітно хаща. Безлюдна. На деревах загострене листя, ноги мої зранені. Місцевість неначе знайома, проте зараз я блукаю. Я налякана. Замерзла. Ген за улоговиною червона будівля, схожа на сарай. Солом'яна підстилка проглядає з-поза дверей. Ось її відсунули, і я всередині. І ЦЕ всередині. Прямо тут стирчить довга тичка з бамбука, а на ній - кров'янисті шматки м'яса, з них ще скапує кров". Попрохавши допомоги у родини дружини, він лише зробив гірше, бо батько - самодур, мати - пересічна обивателька, хитра та безпринципна. Чоловік сестри, від імені якого написано другу частину, одержимий красою та мистецтвом. А його дружина, що сама страждає від депресії, єдина, хто залишилася поруч. І саме вона написала третю частину. А головна героїня? Вона пливе течією трансформації, її усе більше поглинає божевілля. І я бачу усі причини для цього... Бо усе життя - ланцюг несприятливих обставин та неправильних виборів...Родина, кохання, секс, життя... Попереджаю, що треба бути готовим до всього. Це не проста історія, за такі Букерівську премію не дають. А ця отримала, 2016

На книзі варто було б зробити поміточку "18+", але це привернуло б до неї забагато зайвої уваги. Якщо ви плануєте лише читати "Вегетаріанку", то зауважте, що тут є цілий букет проявів аморальності: Насилля над людьми Насилля над тваринами Насилля над дітьми Порнографія (вибачте, якщо хтось вважає отой епізод мистецтвом. У чоловіка точно якась схиблена уява) Психологічне насилля в родині Тут немає жодного нормального чоловіка. Вони тут зображені хтивими самцями з абсолютним комплексом власності. Разом з тим бачимо наскрізну тему несприйняття інакшості. Жінка стала вегетаріанкою? Не діло, треба запихнути їй до рота шматок м'яса. Не хоче носити бюстгалтер? (Привіт, фемінізм) На палю її! Яка неповага до людей, не діло, не можна так! Єдиний висновок з усієї цієї дивної писанини можна винести такий: людська душа — то темний ліс. Але це про вже казали безліч разів. Ніхто не говорив з Йонхе. Ніхто не намагався достукатися до неї. Їй насильно впихували м'ясо, вливали крапельниці, лікували тіло в той час, як треба було лікувати душу. Вона була хвора. І я не розуміла жодного її вчинку, жодної мотивації: що за сон? Їі покірність і терпимість ще можна якось пояснити наслідками виховання, але решту? Оті квіти на ділі — до чого це все? Мені здається, що ця книга — багато шуму із нічого. А відзнакою своєю вона завдячує інакшістю, відмінністю, адже неєвропейська проза для нашого читача — як екзотичний фрукт: новенька, цікавенька і смак має дивний. Проте одні потім хочуть ще, а іншим вистачає і маленького шматочка.

Джінг-хай приснився сон. Сон, який змінив її життя назавжди - жінка вирішила більше ніколи не їсти м'яса. ⠀ Оповідь ведеться від трьох осіб: чоловіка, свояка та сестри головної героїні. В усіх свої проблеми, справи. Лише Джінг - хай повільно згорає у своїх сновидіннях. ⠀ Щоб визначити чи сподобалась мені книга я  оцінюю її декількома критеріями: - обкладинка та оформлення книги - єдине, що мені сподобалося в даному випадку; - стиль написання - з перших сторінок книга викликала в мене огиду. Ні, не огиду до м'яса - огиду до тексту, до персонажів; - сюжет - я люблю трилери, але саме ця книга мене не привабила. Хоча й трилером її важко назвати; - ідея, яку автор намагається донести до читача - читаючи книгу в окулярах - я сліпа. Не розгледіла я нічого тямущого для мене. ⠀

Малесенька книжечка розділена на три частини. В ній йдеться про жінку Джінг-хай, яка живе зі своїм чоловіком (перша частина книги буде від його імені) і одного дня відмовляється їсти м'ясо. Зовсім. Взагалі. В чому причина і до чого це призведе, стане зрозуміло лише в кінці книги. А до того буде ще історія з огляду свояка-художника (чоловік сестри), який бажає втілити в життя власні думки та збоченні образи й самої сестри, яка повсякчас заклопотана роботою та дитиною. Під час читання періодично в мене виникала думка "Що тут відбувається? 😱", але якщо розбирати твір більш вдумливо, то виринають багато проблем, на які хотіла звернути увагу авторка – внутрішньосімейні відносини, жорстоке ставлення до дітей, неприйняття думки інших, стосунки між чоловіком та дружиною, внутрішня філософія, суїцидальні нахили, переродження людини та інше. В книзі є моторошні сни та думки, є творчі пориви, боротьба з оточенням, намагання зрозуміти... Мене відверто бісив чоловік головної героїні, просто з перших рядків я відчула до нього відразу і злість, терпіти таких не можу! Сестра викликала справжнє співчуття, сама героїня загнала мене у ступор, бо спочатку я співчувала, але чим далі, тим більше не розуміла її, та фінал поставив все на свої місця. Свояк же виявився людиною творчою, але надто вже його заціпило на деяких ідеях, що заради них він готовий був майже на все... Тож для мене ця історія більше з питань, ніж відповідей, та попри це не жалкую, що прочитала. Бо такої суміші трилеру, сімейної драми, філософії я ще не зустрічала. Читати всім я, звісно, не можу рекомендувати, але якщо мій відгук вас зачепив і книга десь вигулькне в вашому інфопросторі, то спробуйте, цікавий досвід і непередбачуваний посмак.