На книзі варто було б зробити поміточку "18+", але це привернуло б до неї забагато зайвої уваги. Якщо ви плануєте лише читати "Вегетаріанку", то зауважте, що тут є цілий букет проявів аморальності:
Насилля над людьми
Насилля над тваринами
Насилля над дітьми
Порнографія (вибачте, якщо хтось вважає отой епізод мистецтвом. У чоловіка точно якась схиблена уява)
Психологічне насилля в родині

Тут немає жодного нормального чоловіка. Вони тут зображені хтивими самцями з абсолютним комплексом власності.
Разом з тим бачимо наскрізну тему несприйняття інакшості. Жінка стала вегетаріанкою? Не діло, треба запихнути їй до рота шматок м'яса. Не хоче носити бюстгалтер? (Привіт, фемінізм) На палю її! Яка неповага до людей, не діло, не можна так!

Єдиний висновок з усієї цієї дивної писанини можна винести такий: людська душа — то темний ліс. Але це про вже казали безліч разів. Ніхто не говорив з Йонхе. Ніхто не намагався достукатися до неї. Їй насильно впихували м'ясо, вливали крапельниці, лікували тіло в той час, як треба було лікувати душу. Вона була хвора. І я не розуміла жодного її вчинку, жодної мотивації: що за сон? Їі покірність і терпимість ще можна якось пояснити наслідками виховання, але решту? Оті квіти на ділі — до чого це все? Мені здається, що ця книга — багато шуму із нічого. А відзнакою своєю вона завдячує інакшістю, відмінністю, адже неєвропейська проза для нашого читача — як екзотичний фрукт: новенька, цікавенька і смак має дивний. Проте одні потім хочуть ще, а іншим вистачає і маленького шматочка.

Джінг-хай приснився сон. Сон, який змінив її життя назавжди - жінка вирішила більше ніколи не їсти м'яса.
⠀
Оповідь ведеться від трьох осіб: чоловіка, свояка та сестри головної героїні. В усіх свої проблеми, справи. Лише Джінг - хай повільно згорає у своїх сновидіннях.
⠀
Щоб визначити чи сподобалась мені книга я  оцінюю її декількома критеріями:
- обкладинка та оформлення книги - єдине, що мені сподобалося в даному випадку;
- стиль написання - з перших сторінок книга викликала в мене огиду. Ні, не огиду до м'яса - огиду до тексту, до персонажів;
- сюжет - я люблю трилери, але саме ця книга мене не привабила. Хоча й трилером її важко назвати;
- ідея, яку автор намагається донести до читача - читаючи книгу в окулярах - я сліпа. Не розгледіла я нічого тямущого для мене.
⠀

Малесенька книжечка розділена на три частини.
В ній йдеться про жінку Джінг-хай, яка живе зі своїм чоловіком (перша частина книги буде від його імені) і одного дня відмовляється їсти м'ясо. Зовсім. Взагалі.

В чому причина і до чого це призведе, стане зрозуміло лише в кінці книги.
А до того буде ще історія з огляду свояка-художника (чоловік сестри), який бажає втілити в життя власні думки та збоченні образи й самої сестри, яка повсякчас заклопотана роботою та дитиною.

Під час читання періодично в мене виникала думка "Що тут відбувається? 😱", але якщо розбирати твір більш вдумливо, то виринають багато проблем, на які хотіла звернути увагу авторка – внутрішньосімейні відносини, жорстоке ставлення до дітей, неприйняття думки інших, стосунки між чоловіком та дружиною, внутрішня філософія, суїцидальні нахили, переродження людини та інше.

В книзі є моторошні сни та думки, є творчі пориви, боротьба з оточенням, намагання зрозуміти...

Мене відверто бісив чоловік головної героїні, просто з перших рядків я відчула до нього відразу і злість, терпіти таких не можу!
Сестра викликала справжнє співчуття, сама героїня загнала мене у ступор, бо спочатку я співчувала, але чим далі, тим більше не розуміла її, та фінал поставив все на свої місця.
Свояк же виявився людиною творчою, але надто вже його заціпило на деяких ідеях, що заради них він готовий був майже на все...

Тож для мене ця історія більше з питань, ніж відповідей, та попри це не жалкую, що прочитала. Бо такої суміші трилеру, сімейної драми, філософії я ще не зустрічала.

Читати всім я, звісно, не можу рекомендувати, але якщо мій відгук вас зачепив і книга десь вигулькне в вашому інфопросторі, то спробуйте, цікавий досвід і непередбачуваний посмак.