Прочитавши першу частину «Бріджертонів», я зрозуміла, що не треба зупинятися та прочитати другу. У цій частині вже йдеться про найстаршого брата Ентоні, якому, як і Дафні, шукають «підходящу пару», незважаючи на те, що у нього є дівчина, але вона йому не рівня.

В той час було постійним явищем, коли одружувалися та виходили заміж з меркантильних міркувань та вибору батьків, а не керуючись почуттями. Як добре, що у наш час у більшості країн все змінилося. Як не дивно, але у віконта з’явилися почуття саме до тієї дівчини, яку найбільше не міг терпіти, як і у Дафни, тому сюжет був передбачуваним, але не менш цікавим, бо було багато перешкод на шляху до щастя.

У цій частині ми ще більше поринаємо в атмосферу сімейства Бріджертонів та особистостей інших братів та сестер. Стало зрозумілим, що кожна частина буде про наступного або наступну з них. Точно можу сказати, що друга частина варта уваги.

Хочу запропонувати Вашій увазі мій відгук на першу частину «Бріджертонів». Я дуже люблю такі твори, які допомагають поринути в атмосферу балів, «вищого товариства» та коронованих осіб. Серед усіх сімей важко не відзначити Бріджертонів, тому що в ті часи щасливі подружжя скоріше були винятком з правил. Хоча головна героїня першої частини – Дафна – старша дочка, але стає зрозуміло, що всі брати та сестри цікаві особистості.

Головною метою Дафни було вигідно вийти заміж, але в процесі ця ціль трансформувалася у бажання вийти за того, хто дійсно їй небайдужий. Як і у Джейн Остін, перемогли почуття, а не розум, бо по-іншому ніяк не можна пояснити відмову королю і вибір герцога, який нижчий по титулу.

Незважаючи, на стандартний кінець «і жили вони довго та щасливо» все одно було цікаво читати та переживати за головних героїв. Сюжет став цікавішим завдяки персонажу леді Віслдаун, але це вже інша історія… Тобто частина)

«Мій улюблений ворог» - є яскравим прикладом романтичної комедії з хорошим сюжетом за яким цікаво спостерігати, незважаючи на прогнозований «Happy End». Люсі та Джошуа не залишать байдужими нікого, оскільки персонажі дуже колоритні та самодостатні. Цікавим був сюжет ще й тому, що відносини розвивалися на фоні «війни» на робочому місці за підвищення.

Мене особисто, дуже вразило, ставлення батьків до Джошуа. Не дивлячись на розважальний жанр твору, були підняті класичні теми, а саме «батьків та дітей», «боротьби за місце під сонцем» та, звичайно, «кохання». Сюжет захоплюючий, бо «хімія» між героями була шалена. Також «ізюминки» додавав той факт, що у героїв була велика різниця у зрості, але це не погіршило враження, а навпаки зробило більш цікавим сюжет та, звичайно, додало прізвисько – «гномик».

Я залишилася задоволена книгою, тому рекомендую до прочитання. Обов’язково сподобається жіночій частині населення.