Я знаю тебе, Чемна Дівчинко. Я знаю, що ти створена зі страху. Покірна з’являється в мені, коли я бачу підняту брову директора на тренінгу для адміністраторів. Коли в голосі мого сина чи чоловіка з’являється роздратування, а я відчуваю, як у животі наростає напруга. Коли я вагаюся, чи прийняти запрошення на якусь бесіду, хоч знаю, що інші, хто буде на ній, не вагатимуться. 

Вона в мені, коли під час розмови я автоматично думаю про чужий дискомфорт, беру його до уваги і докладаю зусиль, щоб мій співрозмовник почувався добре, забуваючи перевірити, як я сама при цьому почуватимусь, чи є у мене для цього сили і чого це мені коштуватиме. 

Вона в мені, коли я вмикаю дружелюбність, поступливість, коли питаю: «Ще салату?», щоб змінити тему, бо боюся, що між тими, хто сидить за столом, виникне конфлікт. 

Покірна була в мені, коли я — як, мабуть, і кожна дівчина в Польщі — проживала свою версію #metoo. Коли сьогодні, як доросла жінка, я не реагую, коли чужий фацет каже мені «кицю». Коли замість того, щоб сказати «від’їбись», я тихим голосом кажу: «Дуже перепрошую, сподіваюсь, для вас не буде проблемою, якщо я попрошу відсунутися на два-три міліметри?».

Коли я пишу ці слова, то починаю сумніватися в собі й хочу перестати, бо не знаю, чи хтось це взагалі прочитає. Покірна тримає ноги разом, руки на ковдрі, перевіряє, чи не пішла стрілка на її колготах і, про всяк випадок, має з собою другу пару.

Ложка, ніж, виделка. Виконує команди без буркотіння. Її голос — як фоновий шум: не шуми, жінко, не заважай іншим у їхніх серйозних справах. Покірна нікому не завдає зайвих клопотів своїм існуванням. Вона йде на кухню, коли чоловіки обговорюють серйозні справи, навшпиньки заходить до конференц-залу, її губи складаються у беззвучне «вибачте», вона сідає під стіною, робить жест «ні, не турбуйтеся, не хвилюйтеся за мене», коли хтось показує їй на місце за столом. Кому вона скоряється?

Від авторки:

«Я хотіла, щоб ця книжка несла жінкам щось на зразок світла, полегшення і звільнення від почуття самотності. Зараз я хочу принести полегшення і звільнення від почуття самотності тобі. Ми не знайомі. Я — твоя сестра. Ці обидва речення — правдиві.»