«Рейк'явік» — Катрін Якобсдоттір, Раґнар Йонассон Цей роман — справжній ковток крижаної скандинавської напруги. Тут немає гучних сцен, кривавих перестрілок чи навмисного драматизму — натомість усе мовчазне, глибоке й точне, як сніг, що падає на дах старого ісландського будинку. Сюжет крутиться навколо давнього зникнення молодої дівчини. І хоч справа давно вважається холодною, журналіст починає власне розслідування — і холод починає танути, оголюючи тріщини у колись незрушній версії подій. «Рейк'явік» — це не просто детектив. Це ще й історія про країну, яка змінюється, про минуле, що не хоче бути забутим, і про правду, яку не завжди хочуть чути. Стриманий, атмосферний, злегка меланхолійний стиль — класика нордичного нуару. Рекомендую тим, хто любить неспішні, інтелігентні розслідування з міцною атмосферою. Ідеально для тихих вечорів, коли хочеться читати про сніг і тишу — злегка тривожну, злегка магнетичну.
Анонім
Це всього третій детектив Скандинавії, а мені вже здається, що вони в чомусь та й подібні між собою, ці скандинавські детективи. Досить легкий і розмірений початок, що розтягується не на один десяток сторінок і десь лише на середині починаєш розуміти що тут відбувається, а історія набирає обертів і тоді вже стрімголов мчиться, відкриваючи на шляху все нові деталі і правду, на яку ви не очікували. О так, читаючи цю книгу, я до останнього не знала хто вбивця і це було круто, бо відкриття прилетіло як грім на голову і це автор зробив на останніх сторінках книги. Тож було цікаво разом із героями книги шукати правду про дівчину, котра зникла 30 років тому на острові Відей, коли працювала на вельми шановну сім'ю. Але ж ви знаєте, шановані і багаті люди, котрі знаходяться біля певних важелів і прагнуть до ще більшого, завжди мають свої причуди і таємниці. Але коли в справі замішані лише такі люди, то здається, що до тієї правди не докопатися, бо це все як неприступна стіна. Але всюди можна знайти того, у кого є хоч крапля совісті. Саме це і стало ключовим у розслідуванні журналіста Валя, який не прагнув сенсації, а лише правди. Але чи можна вийти сухим із води, коли її каламутять такі великі люди? Я не розповім вам сюжету, бо буде не цікаво. Але скажу що вас чекає багато брудних секретів про багатіїв, жорстока реальність, правда що зруйнувала життя не одній людині, а ще смілива дівчина, котра будь-що готова докопатися до правди, навіть якщо прийдеться копатися в старій могилі в пошуках останків жертви, і все заради брата. А можливо, вас як і мене, дратуватимуть усі ті люди своєю поведінкою, манерою говорити. Ох мене це бісило і від того книга ставала куди цікавішою. Хоча я прочитала мало детективів, та хочу сказати, є люди які вміють зробити нудну справу дійсно цікавою.
Анонім
Почну з того, що як такого розслідування тут немає. Ключові моменти притягнуті за вуха. Ілюстрація прийому Deus ex machina у всій красі та у що найбільш негативний спосіб. Друге. Тексту явно бракує художності. І так, я пам’ятаю, що книга пера скандинавів. Але краса подання до цього факту не має жодного відношення. Викладка дуже нагадує газетні статті з чітким послідовним перелічуванням фактів. Третє. Відсутність цілісності перебігу подій. Скраяна з різношерстих сцен з тими чи іншими персонажами, що часто в результаті ніякої ваги для сюжету не мають. Складається враження, що у авторів було завдання написати детектив з обов’язковим переліком елементів, як-от «Головний герой гуляє містом» або «Жінка кип’ятить воду в себе на кухні». Четверте. Діалоги натягнуті та прісні. П’яте. > 60% тексту просто зайві. Нам описують детально кожного з персонажів, які мають ту чи іншу сполучність з основним сюжетом. Здебільшого наведена інформація або непотрібна, або ж подана так, що взагалі не зрозуміло, яку саме роль вона відіграє в історії. Надзвичайно розчарована. Книга не те, що сира, вона лиш десь там тільки починає проростати. Незавершені нитки розповіді стирчать врізнобіч не знаходячи свого логічного завершення. Важливі деталі потрібно шукати з лупою серед нагромадження зайвого.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях
