Книга, що розбила моє серденько та склала його знову. Про віддану любов, дружбу , відносини між батьками та дітьми. Любов до тварин та їх відданість.
Анонім
Ця книга — одна з тих, що вміло поєднують драму, гумор і соціальні питання. Авторка розповідає історію Елізабет Зотт — жінки-хіміка в 1960-х роках, яка мусить щодня боротися за право бути собою в патріархальному суспільстві. У центрі — не тільки наука, але й пошук голосу, самореалізація і сила жінки в умовах, які її системно знецінюють.
Мені книга не здалася поганою — читалася легко, сюжет динамічний, є кілька сильних моментів, які могли б зачепити за живе. Проте, з якоїсь причини, вони мене не розчулили. Було драматично, іноді навіть напружено, але без емоційного прориву. Можливо, стилістика викладу або відчутна авторська дистанція не дали мені повністю зануритись.
Ідея перетворити кулінарне шоу на платформу для просвітництва і боротьби за права жінок — свіжа і симпатична. Елізабет — образ нестандартний, сильний, хоч іноді й трохи схематичний. Загалом, це добра історія про жіночу силу, але вона не залишила в мені післясмаку. Прочитати можна — особливо якщо цікавить тема становища жінок у ХХ столітті, але для мене це не було читання, що запам’ятається надовго.
Анонім
Попри величезну кількість позитивних відгуків, для мене ця книга не стала чимось особливим. Ідея цікава — жінка-хімік у консервативному чоловічому світі 60-х років, феміністичні теми, боротьба за рівність і голос. Але на практиці я не відчула глибини чи емоційного залучення.
Прочитала близько 100 сторінок, і все це здалося поверхневим і навіть трохи штучним. Жінка-хімік, веслування, соціальні бар’єри — усе це подається ніби як щось унікальне.В мене не виникло зв’язку з героїнею, історія не зачепила, і бажання продовжувати читання просто зникло.
Даю 4 з 10 за саму ідею книги та естетичне оформлення, але на жаль, зміст виявився для мене порожнім.
Анонім
